16. Розділ. Полум'я війни.

Гонець, весь у пилу з дороги, зі збитим диханням і змарнілим виглядом, увірвався до воріт столиці Імперії. Його обличчя було сповнене паніки й тривоги, а голос розривався від напруження.

— Пропустіть мене до імператора! — вигукнув він, намагаючись пробитися крізь натовп на головному вході до палацу.

— Що сталося? Чому такий поспіх? — запитав страж, який стояв на посту. Його броня виблискувала на сонці, але його обличчя залишалося спокійним.

Гонець схопився за коліна, намагаючись перевести дихання, і знову вигукнув:

— Це війна! Форлеон напав на нас! — Його голос зірвався від зусиль. — Вони спалили село, вирізали всіх. Ми повинні діяти!

Страж здригнувся, його очі наповнилися тривогою. Без жодних вагань він відступив убік і зробив знак іншому воїну, щоб той супроводив гінця.

— Прямо до тронної зали, — наказав страж. — І не гайте часу.

Гонець, не витрачаючи жодної секунди, рвонув уперед, ведений провідником. Коридори палацу були довгими й багатими на оздоблення. Величезні гобелени, що зображували героїчні сцени з історії Імперії, контрастували з важким духом тривоги, який витав у повітрі.

Коли вони дісталися до тронної зали, масивні двері з різьбленого дерева повільно відчинилися. Усередині залу, на величному троні, сидів імператор Андрагон, обличчя якого було суворим і зосередженим. Його погляд невпинно спостерігав за гінцем, який зупинився в кількох кроках і схилив коліна.

— Говори, що сталося? — голос імператора був холодним і владним.

— Ваша Величносте, Форлеон напав на наше село. Вони спалили все дотла, вирізали всіх, навіть жінок і дітей. Їхній прапор майорів над знищеним поселенням. Наші прикордонні воїни знайшли хлопчика, єдиного вцілілого, який приніс цю звістку. Він бачив усе на власні очі! — Гонець ковтнув, його голос тріщав від напруги.

Зала занурилася в глибоку тишу. Імператор підняв руку, закликаючи всіх присутніх мовчати.

— Якщо це правда, то вони оголосили нам війну, — нарешті промовив Андрагон, його голос був повільним, але кожне слово звучало, мов удари молота. — І ми відповімо їм війною.

Його очі блиснули холодною рішучістю, а обличчя залишалося непорушним, як кам’яна скеля. Він жестом наказав своїм радникам і генералам зібратися для наради.

— Імперія не дозволить собі бути приниженою. Готуйтесь до збору війська, — наказав він, його голос лунав впевнено й незаперечно. — І нехай Форлеон відчує на собі всю міць нашої справедливості.

Гонець кивнув і повільно підвівся, його серце билося так само швидко, як і на початку, але тепер воно билося в унісон із рішучістю його імператора.

У великій залі для наради панувала напружена атмосфера. Масивний круглий стіл, що займав центр приміщення, був оточений генералами та радниками Імперії. Імператор Андрагон сидів на чолі, його присутність наповнювала залу відчуттям рішучості. Величезні факели на стінах кидали тіні на обличчя присутніх, підкреслюючи кожну зморшку і складку їхніх серйозних виразів.

Андрагон зосереджено провів поглядом по залі й мовив:

— Скільки ми можемо зібрати досвідчених воїнів найближчим часом?

Тиша тривала недовго, доки не піднявся генерал Тифон. Він був справжнім гігантом, висотою майже два метри, з широкими плечима, мов у гори. Його бойовий молот, що висів за спиною, здавався неймовірно важким, але він носив його так, ніби це була звичайна палиця. Голос генерала звучав, мов грім.

— Ми можемо зібрати п’ять тисяч досвідчених воїнів, Ваша Величносте, — промовив Тифон, дивлячись прямо на імператора. — І я думаю, цього буде цілком достатньо, щоб завдати удару, від якого Форлеон не оговтається.

Його слова викликали схвальне бурмотіння серед присутніх, але Андрагон підняв руку, закликаючи до тиші.

— П’ять тисяч — це хороший початок, — промовив він, вдумливо киваючи. — Але ми не можемо дозволити собі програти. Щоб упевнитися у нашій перевазі, ми візьмемо з собою двох бойових тролів. Їхня броня зроблена зі сталі, а сила здатна знести навіть укріплення замків.

Слова імператора зустріли згодою. Генерали, кожен по-своєму, усвідомлювали, що бойові тролі, хоч і складні у керуванні, були незамінною силою на полі бою. Їхня присутність могла змінити хід битви.

— Генерали, — продовжив Андрагон, його голос набув владного тону, — у нас є три дні на підготовку. Я хочу, щоб за цей час були зібрані найкращі воїни, забезпечені всі запаси і транспорт для нашої армії. Зберіть ресурси, підготуйте зброю, і переконайтеся, що кожен солдат готовий до маршу. За три дні ми вирушаємо.

— Так буде зроблено, Ваша Величносте! — вигукнув Тифон, піднімаючи кулак, і цей жест підтримали всі присутні генерали.

Зала наповнилася гулом голосів, обговоренням деталей і розподілом завдань. Андрагон сидів на своєму місці, спостерігаючи за своїми людьми. Його погляд був холодним і впевненим, у ньому не було ані тіні сумніву. Він знав, що ця війна стане вирішальною, і він готовий був вести своїх людей до перемоги.

У тронному залі Форлеона панувала напружена атмосфера. Хоча приміщення було розкішно оформлене, з величезними килимами, гобеленами та люстрами, що блищали в світлі свічок, зараз усе це здавалося тьмяним і незначним. Король Аподом, одягнений у зім’яті королівські шати, сидів на троні з келихом вина, бурмочучи щось нерозбірливе під ніс. Його обличчя було червонуватим, а очі — каламутними.

Раптово двері відчинилися, і в залу забіг чоловік у простому одязі, який відповідав за голубину пошту. Його обличчя було блідим, а дихання — переривчастим від швидкого бігу.

— Пропустіть мене до короля! — вигукнув він, обертаючись до стражників біля входу.

Проте перш ніж чоловік зміг наблизитися до трону, його зупинив радник, високий чоловік із сивим волоссям, який завжди виглядав зібраним і пильним. Радник окинув прибульця холодним поглядом.

— Що трапилося? — спокійно, але суворо запитав він, складивши руки на грудях.

— Посол з Імперії… він надіслав терміновий лист! — відповів чоловік, майже задихаючись. — Горе нам, мій пане!