14. Розділ. Іскра війни.

Калгарон з'явився у великій залі, його постать здавалася ще величнішою у тьмяному світлі факелів, що кидали довгі, химерні тіні на стіни. Його кроки були гучними, впевненими, а присутність - майже відчутною, наче сама темрява слухалася його волі. Усі демони зібралися, їхні очі були спрямовані на нього, сповнені тривоги та очікування. Омус стояв у кінці залу, скрегочучи зубами, а Хемера, схиливши голову, мовчала.

Калгарон підняв руку, і гул у залі миттєво стих. Його голос пролунав низько і проникливо, наче удари бойового барабана.

— Браття і сестри, вірні слуги Аркаїла!

Він обвів поглядом зібрання, і кожен демон відчув, як слова проникають глибоко в їхню свідомість.

— Ми втратили воїна. Нашого Мерфа. Його крик лунає серед тіней, його кров змішалася із землею, яка так довго належала нашим ворогам. Це є великою трагедією для нас, але чи повинні ми тонути в горі?

Калгарон зупинився, даючи їм відчути вагу своїх слів.

— Ні! Ми не дозволимо цій втраті стати нашою поразкою. Мерф віддав своє життя за велику справу — за нашого істинного владику Аркаїла, який боровся за світ, вільний від тиранії творця!

Він підняв обидві руки, наче збираючи силу темряви, яка струменіла крізь нього.

— Наш ворог вважає нас розірваними. Ослабленими. Але ми доведемо, що вони помиляються. Ми — діти хаосу, народжені зі страждань і люті. Ми не боїмося смерті, бо вона лише привідкрита завіса до нашого тріумфу!

Голос Калгарона загримів, відлунюючи від стін.

— Ми не забудемо Мерфа. Його кров кличе нас до помсти, і ми відповімо! Віднині кожен із нас стане його мечем, його щитом, його полум’ям. Ми будемо нищити, розривати, ламати. І коли настане наш час, не залишиться жодного храму, жодного святилища, жодного створіння, яке насмілилося б кинути виклик нам!

Демони заревіли в унісон, віддаючи шану словам свого ватажка.

Калгарон опустив руки, і в його голосі з’явилися сталеві нотки:

— Вони думають, що знищили нашого брата і цим завдали удару по нашій вірі. Але вони не знають, що ми тільки починаємо. І настане час, коли небо розколеться, і самі янголи тремтітимуть перед нашою силою.

Калгарон нахилив голову, а його очі, сповнені вогню і темряви, дивилися на зібрання:

— Покляніться мені, що ви не зупинитеся. Покляніться, що ви будете боротися до останньої краплі крові. За Мерфа. За Аркаїла. За наш тріумф!

Демони в залі разом вигукнули:

— За Аркаїла! За тріумф!

Зала затряслася від їхніх голосів, і навіть тіні на стінах, здавалося, рухалися в такт із цим зловісним гулом. Калгарон, задоволений впливом своєї промови, зробив крок назад, даючи своїм вірним слугам час прийняти нову мету — знову об'єднатися для великого бою.

У його серці горів полум'яний вогонь рішучості. Вони зазнали втрати, але ця трагедія лише зміцнила їхню волю. Демони готувалися до нового удару, і Калгарон був готовий привести їх до слави, що відлунюватиме крізь віки.

Калгарон провів поглядом по кімнаті, його очі сповнені темного вогню. Він нахмурився, коли його слова глибоко прорізали тишу, яка повисла над присутніми.

— Нам треба пересидіти ці темні часи, — почав він, його голос звучав важко, мов кам’яна плита, що падає на землю. — Цитадель зараз насторожена. Вони подвоїли стражу в храмах, вистежують кожен наш крок. Пряма атака зараз буде самогубством.

Хемера, яка стояла поруч, кивнула, але її обличчя залишалося байдужим. Омус, хоч і виглядав виснаженим, стояв стійко, ніби готовий до нового випробування. Інші демони уважно слухали, не сміючи перебивати.

Калгарон продовжив, його голос став ще більш загрозливим.

— Але у мене є новий план. І для цього нам потрібен Мор.

Присутні здригнулися. Молодий хлопець, який щойно пережив втрату Лугріма, здавалося, ще не був готовий до таких випробувань. Але Калгарон не збирався чекати.

— Цей хлопець особливий, — наголосив він, упираючи свої слова, як кинджали. — У нього є сила, яка дозволяє його істотам мутувати. Ви бачили, що сталося з його оленем. Він перетворив звичайну тварину на монстра, здатного знищувати армії.

Калгарон подивився на Омуса, ніби кидаючи йому виклик.

— Ми використаємо цю силу. Не лише на тваринах, але й на людях.

Ці слова викликали хвилю здивування серед демонів. Омус, хоч і був відомий своєю жорстокістю, не зміг стримати здивованого погляду.

— Ти хочеш, щоб ми мутували людей? — запитав він, майже зневажливо. — Навіщо?

Калгарон нахилився вперед, його голос став ще тихішим, але від цього не менш загрозливим.

— Уявіть армію мутованих людей. Людей, які втратили свою волю, але зберегли свою силу. Ми перетворимо їх на монстрів, які воюватимуть за нас. І якщо цей експеримент буде успішним, ми зможемо захопити цілі міста.

Хемера посміхнулася, її очі блиснули захватом.

— Це геніально, Калгароне. Вони навіть не зрозуміють, що їхня власна сила повернеться проти них.

Омус, хоча й не згоден із таким підходом, не насмілився заперечувати. Він лише важко кивнув, розуміючи, що це може стати їхньою перевагою.

— Мор — ключ до цього, — додав Калгарон, обертаючись до дверей. — Підготуйте все необхідне для ритуалу. І знайдіть мені більше бранців. Цей експеримент має бути успішним.

З цими словами він вийшов із кімнати, залишивши своїх підлеглих виконувати накази. У його очах палала рішучість, і тіні від кам’яних стін здавалися готовими стати частиною його плану.

Калгарон підійшов до Мора, його постать нависла над хлопцем, мов тінь, що закриває світло. У його очах палав темний вогонь рішучості, а голос звучав твердо, мов незламний наказ.

— Хлопче, приготуйся, — сказав він, нахилившись ближче до Мора. — Зараз ти будеш мені потрібен. Це буде твій перший урок.

Мор, все ще оговтуючись від втрати Лугріма і відчуваючи, як гіркота засіла в його грудях, поглянув на Калгарона з подивом.

— Який урок? — запитав він, його голос тремтів, хоч він намагався виглядати впевненим.