Двадцять четверта глава

Знову козаки зібралися на площі. Радість, від перемоги над ворогом, усіх помирила та старі проблеми залишилися. Було ясно, що як кожен раз, вирішувати проблеми, таким чином, то ні яких ворожих дивізій не напасешся, а треба щось робити.

На бричку виліз Гетьман та став промовляти: «Шановні! Щоб вирішити наші непорозуміння, ми повинні розібратися з тим, що скоїлося і що з цим робити. Для цього я запросив шановного професора Кота і його шановного помічника Горошка, провести детективне розслідування. На мою думку, вони з цим блискуче впоралися. Тому, прошу, шановного професора, до слова».

На бричку виліз Кіт.

— Шановний помічник, прошу вас, показати усім, знаряддя злодійства, — сказав він.

Горошок підняв у верх чорний дрючок, держачи його, через білий носовичок, двома пальцями.

— Це такими дрючками, були побиті горщики? — запитав кіт.

— Такими. Це точно такі, — вигукнули з натовпу.

— А тепер, будь ласка, візьми його без хустинки і покажи всім руку, — знову промовив кіт.

Хлопець так і зробив. Долоня від дрючка стала чорною.

— А тепер, прошу усіх присутніх, підняти долоні і показати.

Усі присутні окрім Співня та Вахлакова показали долоні. Спеціалісти по запамороченню, стояли притулившись до брички й скромно ховали руки за спиною.

— Шановні, а ви чого не показуєте? — звернувся до них професор-детектив.

— А ми, просто не вмішуємося у ваші внутрішні справи, — відповів Співень.

— Не страшно, показуйте, — сказав кіт.

І тоді Вахлаков і Співень показали всім долоні.

На долонях сажі не було.

На площі зависла незручна пауза.

— Поверніться до брички передом, а до нас задом, — суворо наказав Крутивус.

Шпигуни з неохотою повернулися і всі побачили, в них на сідницях, чорні сліди від долонь. Стало зрозуміло, як вони витерли руки.

Натовп суворо загудів. Шпигуни швиденько залізли на бричку, а брати Горошка, стали поруч і попросили усіх заспокоїтися.

Підозрювані, у всіх деталях, щиросердно, наввипередки один перед одним все розказали. За це їх пожаліли й відпустили, строго насторого наказавши, сюди більше не повертатися, бо тоді, не тільки сідниці, а й інші місця, сажею їм намажуть.

Далі, всі довго гомоніли, та потім, одностайно вирішили, зробити щось дуже розумне.

Залишилася одна маленька заковика. Ні хто точно не знав, що, дуже розумне треба зробити. Тоді вирішили створити Козацьку Раду. В Козацьку Раду записали суддю, бо він розумний і справедливий. Записали також: Гетьмана, корчмаря, професора Кота, Горошка, жінку того кума, що на місяць шапку кидав, літописного робітника з «Літописного тижневика» і трьох жіночок, які були кумами тієї жіночки, яку перед тим записали.

За цю раду, всі проголосували та наказали тій раді, запросити до себе якого-небудь закордонного, дуже поважного вченого. Послухати його і самим, щось таке розумне зробити, яке не гірше чим у людей було б.

На ранок, Козацька Рада почала збиратися у судді, в Батуринському суді. Запрошений поважний науковець, кіт Шредингера вже був на місці та весело балакав з жінкою судді. Рано вранці, відчинивши скриню з салом і ковбасою, вона першою зустріла почесного гостя. Вчений їй дуже сподобався, то вона пригощала його сметаною.

Хазяйка запропонувала гостям поснідати і трохи перекусити. Гості чемно відмовилися, та на пропозицію «хоч кави випити» погодилися.

До кави були подані бублики, а також кренделики з маком, пиріжки з яблучним повидлом, вареники з вишнями, сирна запіканка зі сметаною, омлет, млинці з медом і сметаною, сирники, теж з медом і сметаною, локшина в молоці, вівсянка з медом та ще там чогось смачненького.

Попиваючи каву з бубликами й іншими переліченими стравами, всі загомоніли. В основному висловлювалися на рахунок того, що без науки, зараз, ні одне, серйозне діло не робиться й поглядали на закордонного науковця.

За припічком, від шуму, проснулася муха. Їй стало цікаво. Вона вирішила простежити за подією.

Усі перейшли в дорадчу кімнату. На довгому столі, були розкладені аркуші, гусяче пір’я, чорнила, водичка в новомодних глечиках, квас, молочко, бублики, кренделики з маком, пиріжки з яблучним повидлом та вареники з вишнею. Муха теж, швиденько залетіла в кімнату та заховалася у кутку.

Відкрив засідання суддя. Він знову з усіма привітався, потім урочисто вимовив коротку промову, а після цього передав слово шановному закордонному науковцю.

Кіт Шредингера подякував за надане слово і почав доповідь.

Спершу усі дуже уважно слухали, навіть літописний робітник, щось на аркуші записував. Потім усі стали потроху пити водичку, потім квас, потім молоко, закусуючи бубликами, кренделиками з маком, пиріжками з яблучним повидлом та варениками з вишнею. Потім, по черзі, стали вибігати у двір по особистим справам.

Наскільки у мухи був тренований мозок, бо вона постійно його тренувала, б’ючись головою об вікно, та й вона не втрималася. При першій нагоді, вискочила з кімнати та залізла назад за припічок, твердо вирішивши, що до пізньої весни буде спати і не поведеться більше ні на яку шнягу*. (*Примітка автора: «шняга», це слово розповсюджене серед мух, яке означає предмет чи дійство неважливого значення та ще й клопоту від того предмету чи дійства багато.)