Вісімнадцята глава

— Ти знаєш, я читав, що всі ті речі які є у світі, є і в космосі, – промовив Горошок, коли вони вийшли з арбітражу.

— Я теж таке чула, а що? – відповіла Аліса.

— Та мені знайти треба дещо. Пошукаймо?

— Давай.

Трохи поблукавши по просторах безкрайності, вони побачили напис: «Таємний склад Вельмиповажного Хранителя. Незаконне перебування на складі карається справедливим судом на 700 тисяч років тяжкої тюрми».

— Зазирнемо? – спитала дівчинка.

— Так тюрма ж.

— От ти дивний. Суд мажорів ніколи не саджає. Чи ти боїшся?

— Нічого я не боюсь. – поважно, відповів молодий козак.

Склад був абсолютно таємним і тому, його ні хто не зачиняв. Наші герої спокійно туди зайшли.

Сховище Хранителя було дуже великим. Безмежна кількість чималих скринь заповняла цілі зали. Також, приміщення були завалені коштовностями, творами мистецтва і грошима. Купи зброї, включно, з броньованими возами й бричками, були неймовірними. Делікатеси та іншу смачну їжу, можна було б їсти багато років. Навіть попкорну, було п’ятдесят возів та ще п’ять возів з паперовими стаканчиками у модну синю смужку.

Хлопчина й маленька дівчинка, пішли вздовж безкінечного ряду скринь. Кінець цього ряду, ховався вдалині.

Раптом, біля них відкрилася кришка однієї скрині і з неї виліз скуйовджений чорний кіт. Однією лапою він відкривав кришку, в іншій тримав шматочок підкопченого сала.

— Молоді люди, а що ви тут робите? – здивовано запитав він.

— І вам добридень, шановний, — відповів Горошок. – ми дещо шукаємо. Мене звати Горошок і я студент, а зі мною Аліса. Вона, просто розумна дівчинка.

— Вибачте, але «простих, розумних дівчаток» не буває. Хіба ви не знаєте, що всі розумні — особливі та складні, — здивувався кіт.

— Шановний кіт, ви праві, — сказала Аліса, — так і є, я особлива і дуже складна.

— Тоді все ясно! – зрадів скуйовджений кіт, — Вибачте, я не представився. Мене звати, — кіт Шредингера.

— О, ви з Церну? – захоплено запитав молодий козак.

— Так, а ви звідкіля про мене знаєте, — знову здивувався кіт.

— Наш друг Кіт, про вас багато розказував, — відповів Горошок, — він вами дуже пишається і хвалить.

— Мій родич, професор з Батурина? – радісно запитав кіт Шредингера.

— Так. Він казав, що у вас неймовірні здібності, — відповів хлопець.

— Професор Кіт, мій найкращий друг. Я дуже за ним скучив.

— Він казав, що теж за вами скучає.

— Так передайте йому, що я до вас у гості заїду. У вас там є, яка небудь, величенька скриня? – радісно запитав кіт.

— Є, у кожній хаті. А навіщо вам? – спитав Горошок.

— Знаєте друзі, мій хазяїн, видатний фізик, пан Шредингер навчив одному науковому експерименту. Він навчив мене, одночасно знаходитись в закритій скрині і не знаходитись в ній.

— Це якесь чародійство? – запитала Аліса.

— Ви що, ні в якому разі. Все, строго по законах фізики, — трохи ображено відповів кіт Шредингера, — я сам, трохи вдосконалив цей експеримент і тепер можу одночасно знаходитись і не знаходитись, не тільки в скрині пана Шредингера, а і в будь-якій іншій скрині. Одночасно, я можу, за бажанням, миттєво зникнути з неї.

— Трохи не зрозумів, — сказав Горошок. – Як це?

— Ну, кажучи, не по-науковому, я можу подорожувати по скринях. Звичайно, з науковими цілями.

— А сало? – запитала Аліса.

— Ну, сало і дещо інше смачненьке, побічний продукт моєї наукової діяльності.

— Зрозуміло, — промовив Горошок, — а ще, мій друг професор розказував, що коли ви вчених консультуєте, то вони так запаморочуються, що не можуть зрозуміти відповіли ви, чи ні. Як це?

— Є таке діло. Це мій науковий метод спонукання геніальних відкриттів і отримання смаколиків за допомогою вчених, – промовив кіт, надкусивши шматок сала, — науковці приходять до мене, щоб вирішити складну наукову загадку. Я їм розказую різну, незрозумілу наукову нісенітницю. Вони сильно напружують свій мозок, розгадуючи мої розказні. Від того, в них розширюються кордони фантазії. Розширені кордони фантазії, в купі з науковим аналізом самих вчених, сприяють геніальним відкриттям. Отримавши, премію за свої геніальні відкриття, вчені, приносять мені щось смачненьке. Вигідний бізнес. А що ви тут робите?

— Ми шукаємо одну річ, а саме жіночі чоботи, як у жінки нашого Гетьмана, — трохи засмутившись відповів молодий козак, — там каблук ще такий, що під ним курка пролазить.

— Дуже рідкісна річ у космосі, — замислившись промовив кіт, — я таких чобіт, мабуть, не більше чим п’ятнадцять возів бачив, а це по космічним міркам, дуже мало. На цьому складі їх немає.

— Впіймався! – радісно закричав лейтенант-лакей, який зненацька вискочив із-за сусідньої скрині.