Сімнадцята глава

Бойове завдання, у вигляді вивчення філософії, може скрутити в баранячій ріг навіть досвідченого воїна, нічого вже й говорити про молодого козака. Дуже хотілося домашнього маминого борщу, а ще більше, хотілося встати, підхопити Оленку, підняти її на витягнутих руках і пройтися з нею в запальному яскравому танці. Але бойове завдання, — це бойове завдання. Могутнім поштовхом волі, Горошок випхнув спокусливі образи зі своєї голови. Тепер на сторінці підручника, він бачив тільки букви. Молодий гострий розум, швидко складав їх в слова. Слова повільно ліпилися в речення. Речення, приходилося натужно складати, одне до одного, в розумові конструкції. Розумові конструкції, тяжким трудом, складалися одна на одну. Після чого розсипалися як Вавілонська башта. І все приходилося починати спочатку.

Несподівано, серед літер у підручника, щось заворушилося. Здивований студент, побачив маленьку дівчинку з бантом, в блакитному платтячку і черевичках. Дівчинка стала збільшуватися в розмірі, вилізла з книжки та всілася на столі. Це була Аліса, з якою Кіт і Горошок колись познайомились в Країні Чудес.

— Привіт! – сказала вона.

— Привіт! А ти чого сама гуляєш? – все ще приголомшений, відповів Горошок.

— Так я скучила за вами. А Кіт де?

— Пішов у справах, ще не скоро буде. Молочка сьорбнеш?

— Ні дякую. А ти що робиш?

— Та нудьгую, вірніше на бойовому завданні. – потім схаменувся і запитав, — А як ти змогла, до нас потрапити?

— Ти знаєш, раніше, я завжди могла гуляти тільки під наглядом п’ятьох гувернанток і охоронців. Від цього мені було дуже самотньо. Одного разу, я від нудьги, випадково навчилася подорожувати сама, через книжки. Хочеш і тебе навчу?

— Звичайно хочу. Скажеш таке!

— Тоді дивись. Читай і сильно уявляй це. Що там в тебе в книжці написано?

Хлопець зазирнув в книжку і став читати нудний підручник: «Нічне небо дуже схоже на наше внутрішнє життя. Зірки дають нам точку відліку, при оцінці нашої величини. Зірки розказують нам, що таке безкінечність і відчиняють нашу душу, розширюючи кордони наших можливостей…» (*Примітка автора: для повноти й точності оповідання, автором був спеціально написаний підручник по філософії, по якому нібито вчився Горошок. На написання цього підручника, автора надихнула Делія Стейнберг Гусман. Також, автор вибачається перед читачем, за те що, через капосну політику редакторів, не зміг втиснути в казку, всі вісім томів, захоплюючого підручника по філософії.)

В тому місті, де читав Горошок, раптом з’явилася світла шпаринка. Через неї, світло наче маленькі камінчики, стало висипатися на стіл і підлогу. Рядки тексту розсунулися і між ними почало з’являтися щось схоже чи то на дзеркало, чи то на вікно. Це вікно почало збільшуватися. За ним показалася доріжка. Вона була з маленьких камінців, які світилися яскравим світлом. Ці камінці і висипалися у кімнату.

— Ну що підемо прогуляємося? – радісно запитала Аліса.

Горошок не міг нічого промовити.

Вікно розширилося до людського зросту, козак взяв маленьку дівчинку за руку і вони ступили через вікно на доріжку.

Зробивши пару кроків, Горошок обернувся. Вікна-дзеркала, позаду вже не було. Але навкруги був такий краєвид, що дух перехоплювало. На темному небі, яскраво світилася неймовірна кількість зірок. Мальовниче небо з зірками, було зверху, знизу, спереду, позаду і навкруги. Десь серед зірок, пропливали туманності та напускали туману. Десь зірки, заводили веселі хороводи і від цього утворювались галактики. Весь навколишній простір пронизували доріжки які світилися яскравим блиском. По тих доріжках, ходили й бігали різні космічні об’єкти. По тих доріжках можна було ходити, як з верхнього боку доріжки, так і з нижнього. Вірніше, по якому боку доріжки ходиш, той і верхній.

Завдяки курсу астрономії в університеті, Горошок став впізнавати назви тих об’єктів. По сусідній доріжці, бігла красива і дуже яскрава комета. З іншої доріжки, до неї підкотив швидкий метеор. Він був одягнений, в різні яскраві прикраси й дуже пишався собою.

— Шановна! – звернувся він до комети. – Вашій мамі, шикарний зять не потрібен?

— Запитайте, краще в моєї мами, а мене такі питання не цікавлять, — відповіла комета і вильнувши хвостом, який світився, побігла далі.

Спантеличений метеор, поскакав своєю дорогою.

Хлопець і маленька дівчинка, в захваті дивилися на все це яскраве дійство. Вони мовчки стояли й не могли відвести очей.

Назустріч їм вийшов Місяць. Він як зазвичай, спокійно крокував по всесвіту у високій козацькій шапці, уткнувши руки в боки.

— Здоровенькі були, шановні! – привітався він.

Горошок і Аліса чемно привіталися з ним.

— Як поживаєш, Алісо? – звернувся він до дівчинки.

— Так собі.

— А що трапилося?

— Та, то те, то се.

— Не журися, у твоєму віці, то те, то се, завжди трапляється.