Шістнадцята глава

Біля однієї хати, проходив науковий симпозіум. Зазвичай, сидячи на здоровенній дерев’яній колоді, лузаючи насіння, жіночки, науковим чином, обговорювали тих жіночок, які не були, в цей момент, присутні на даному симпозіумі. Але сьогодні, дискусії йшли навкруги неймовірних політичних вибриків з булавою, а також про трьохтонну жабу і чоботи жінки Гетьмана. Самими важливими, на симпозіумі, були питання про політику, але висновки з цих питань, були такі: «ці чоботи не гарні», «в цих чоботях ходити незручно», «вони, мабуть, дорого коштують», «треба дізнатися, де можна й собі такі купити».

По вулиці, прогулюючись і зрідка поважно підплигуючи, йшов купець Вахлаков. Дискусія, яка йшла одночасно, майже від усіх дискусантів, стихла. Швидкість лузання насіння різко зменшилася. Голови жінок синхронно повернулися, супроводжуючи чоловіка в сірому плащі й крислатому капелюсі. Вахлаков, нібито не помічаючи уваги до себе, пройшов мимо. Потім, з елегантним підплигом, розвернувся назад, швидко підійшов до жінок і став на м’який килим з лушпиння соняшника. Від такого кульбіту, хтось трохи не поперхнувся насінням, та все минулося.

— Доброго вечора! – поздоровкався він. — Хочу висловити своє захоплення красою та науковим розумом присутніх жіночок.

Хтось, все-таки поперхнувся насінням. Всі жінки в різнобій чемно привіталися.

— Це, мабуть, не моє діло, — промовив Вахлаков, — але мені дуже цікаво. Ви в жорсткому політичному протистоянні, на чиєму боці?

Жінки здивовано подивились одна на одну. Несподівано, навіть для себе, підскочила одна жіночка та емоційно стала розказувати: «У корчмаря є гарні обіцянки, особливо про покупки того, що треба. Та тільки він проти науки, а ми вже до неї звикли. Ми тепер не можемо, що попало язиком ляпати, а тільки по науковому розмовляємо. А ще, жінка Гетьмана наша кума». Жінки ствердно закивали головами та підтакували. А та, яка розказувала, в запалі, ще й чемно трохи підплигнула. Інші побачивши це подумали, що Глафіра і закордонний етикет знає, то й вирішили, тепер точно підтримати Гетьмана.

— А як ви збираєтесь підтримати Гетьмана? – запитав купець.

Всі знову перезирнулися.

— А хто його знає? – відповіла Глафіра.

— Це звичайно не моє діло, та я чув що Гетьман виступає за прогрес і науковий розвиток країни?

— Так. Він ще рехформи хоче, наукової складності, зробити, — загомоніли жінки.

— Ну, так я можу і підказати трохи.

— Давайте, давайте! – жінкам раптом дуже захотілося підтримати Гетьмана.

— Так от слухайте. В Європі і в усьому цивілізованому світі, на колодках вже не сидять.

— А як? – майже одночасно запитали жінки.

— А так, на лавочках всі сидять, — почав розказувати Вахлаков, — як що, хочете підтримати Гетьмана, покажіть, отім, хто на колодках за корчмаря, що ви сучасні модні жінки, а не дурепи з колодок. А я підкажу як це робиться.

Жінки, навіть не побалакавши свої наукові розмови, підхопилися і побігли накручувати своїх чоловіків, щоб ті на ранок робили лавочки.

Треба сказати, що чоловіки, в тій країні, були роботящі й багато чого вміли. Тому вранці, замість колод, стояли зручні, розмальовані яскравими фарбами, лавочки. На одній лавочці, великими літерами було намальовано: «Як в науках розум є, то й за Гетьмана іде. Хто в науках вус не дує, з корчмарем нехай нудьгує».

Напис, придумав Вахлаков і був дуже собою задоволений. Спершу, з надпису всі дивувалися, а потім сподобалось.

Звістка про лавочки, облетіла не тільки Батурин, а й інші міста і села, зі швидкістю звуку. Кажуть, що швидше за всіх, звістку про цю новинку розносила дівчинка, на ім'я Маха. З тієї пори, швидкість звуку, в науці, називають, – «одна маха».

Лавочна метушня, затьмарила всі інші метушні. Ті, що вболівали за корчмаря, не захотіли оставатися колодними дурепами. Тому з’явилася лавочка з козирочком від дощу й сонця, на якій було написано великими літерами: «З корчмарем не занудьгуєш, веселишся і танцюєш, в Гетьмана ж занудна штука, прозивається — наука».

Та цім діло не скінчилося. Коли переробили колодки, всі тільки розпалилися. Біля лавочок стали з’являтися симпатичні альтаночки. Біля альтаночок, дитячі майданчики з гойдалками, каруселями й казковими спорудами для дитячих розваг. Потім взялися за спортивні майданчики. Тих майданчиків наробили стільки, що як би весь народ, одночасно вийшов займатися спортом, то на кожну стареньку бабусю, залишилося б, ще по два турніка для підтягування.

То там то сям, було видно надписи типу: «Улюбленому народу, від люблячого Гетьмана», чи такі: «Шановним співвітчизникам, від відданого корчмаря».

Всі метушилися, бігали дивитися на конкурентів. Серед метушні, як риби в воді, снували Вахлаков і Співень. Наче карасі з річки, час від часу, вони виплигували з натовпу. І це не пройшло задарма. То там то сям, то чоловік то жіночка, ходили з підплигом, по новій закордонній моді. Робили це поважно і навіть з деякою пихатістю.

Ця мода, теж розлетілася по містах і селах. Всі завелися підплигувати. Спершу кожен плигав аби як. Потім в кожному селі й навіть на кожній вулиці, стали скакати по своєму. Кожна вулиця хотіла відрізнитися своїм неповторним плигом. Десь підплигували вверх і трохи вбік, десь вперед, потім назад, потім знову вперед. А на Обирку, виявилися неймовірно художні підплигувачі. Вони присідали, потім підплигували, в стрибку оберталися навколо себе, приземлялися, присідали, вскакували й поважно йшли далі.