Дванадцята глава

Гетьман сидів у дворі та пихкав люлькою. На душі було нудно. Все йшло якось не так. Перед очима в нього, все ще стояв натовп і вигукував запитання про рехформи, на нього дивився дивний писар в жупані з написом «літописний робітник», дружина падала в сніг біля брички.

Раптом у двір зайшов чоловік в сірому плащі й крислатому капелюсі.

— Добий день! – привітався він.

— Добрий день! – привітався Гетьман.

— Мене звати Вахлаков, — представився він, — я шукаю роботу.

— А що, ви шановний вмієте? – запитав Гетьман.

— Я закордонний купець, торгую глечиками – став розказувати Вахлаков, — та в мене є ще один талант.

— Цікаво! – з інтересом, сказав Гетьман.

— Я вмію влюбляти народ у свого наймача.

— Не зрозумів, це про що? – здивувався хазяїн.

— Я вмію робити так, щоб люди думали й балакали не про що попало, а про те що треба. При чому не просто, про те що треба, а про що треба тому, на кого я працюю.

— Дивно, а як це так можна робити? – вже сильно здивувався Гетьман.

— Це складно і коштує грошей, та ефект дивовижний, — гість зробив паузу, підійшов ближче і тихо промовив, — треба зробити іміджмент.

— Що, що?

— Іміджмент, — це дуже складна наукова діяльність. Та якщо, все правильно, по науці робити, то народ на свого правителя, дивиться як теля на мамку. І що правитель скаже чи зробить, то все народу подобається. Будь-яку дурість зможете казати, чи робити. Люди будуть тільки раді і плескатимуть в долоні.

— І скільки це коштує?

— Триста гривень.

— Нічого собі, це не малі гроші.

— Так і послуга царська.

— Ладно, держи сто гривень поки, а далі я подивлюся, підійде це мені, чи ні.

Увечері Вахлаков і Співень зустрілися в лавці Співня.

— Ну що, як пройшло? – запитав Вахлаков.

— Та ти знаєш, йшло не просто, — почав відповідати Співень, — цей дурень, то гетьманом не хотів становитися, то грошей не хотів платити.

— Намучимося ми з тими йолопами, не дуже й просто їх паморочити.

— Та нічого і не з такими справлялися. Тільки дивні речі трапляються. То поштовий кажан став прилітати якийсь подряпаний, ще й з козацькими шапками, то тепер наказ якийсь дивний прийшов.

— А що там?

— Генерал Зайцев наказав не тільки приступати до диверсійно-розвідувального завдання, а ще й робити лавочки.

— Нічого дивного. Мабуть, знову бункерний дід вирішив всіх переграти та придумав хитрий план. Треба виконувати наказ. Пиши відповідь і відправляй кажана.