Одинадцята глава

Вже давно звечоріло. Зірочки весело висипали на небо. Вони лузали насіння і переморгувалися одна з одною. Місяць поважно, у високій козацькій шапці, крокував своєю дорогою. Зірочки удавали, що не звертають на нього увагу та коли він проходив мимо них, тихенько підхихикували.

Професор Кіт і Горошок вийшли з корчми, нібито на нічне сафарі. Пару годин тому, професор викупив у корчмаря, тур з харчуванням «онклюзив», одне місце на п’ятизірковому припічку та один номер для помічника мисливця. Йти по сніговим кучугурам було не просто. Кіт хоч і не носив одежу, та сьогодні на полювання, надів зимовий камуфляж. Назовні, цей камуфляж був білим як сніг, але його можна було перевернути і він приймав кольори внутрішньої обстановки корчми. Тому, його можна було використовувати для полювання, як на вулиці, так і в корчмі. На голові кота красувалася закордонна мисливська шапка з яскравим пером. Цю шапку Коту, прислав його родич, кіт Шредингера з міста Церн. На лапках Кота, були надіті, штучні лапи тигра. Штучні лапи тигра, виконували всі функції справжніх лап тигра і були зроблені з найновітніших матеріалів. Вони вентилювали лапи, в холоді нагрівали, в жарі охолоджували та сильно посилювали ефективність полювання. На камуфляжі було безліч кишень, ремінців і карабінчиків. В кишенях лежали аптечки, мотузочки, ниточки, гачки, кресала і безліч вкрай необхідних, для виживання в екстремальному середовищі, речей. Ззаду йшов помічник мисливця. Він тягнув на собі величезну мисливську торбу. Торба була з міцного матеріалу. Її можна було трансформувати в намет, похідне ліжко, похідне крісло, санчата й ще у щось. Матеріал, з якого вона була зроблена, не міг би проштрикнути, навіть ріг носорога. На ній і в ній, була величезна кількість кишень та кишеньок. Окрім аптечок, мотузочок, ниточок, гачків, кресала і безліч вкрай необхідних для виживання в екстремальному середовищі речей, в ній була торба для трофеїв на вісімсот мишей, з того ж матеріалу, що й мисливська торба. Також були в наявності: мишоловки різних видів і розмірів, трубки-стетоскопи для підслуховування розмов мишей у норах, підманювачі мишей до мишоловок, підманювачі до підманювачей до мишоловок і безліч, вкрай необхідних речей для полювання.

— Як ти все це таскаєш? – тяжко прогрібаючись через кучугуру запитав Горошок.

— Ти знаєш, — спритно як тигр, ступаючи по сліду помічника, відповів Кіт, — деякі інші філософи шукають філософський камінь, але я замість цього, після сесії, час від часу, знаходжу якого не будь філософського телепня, який не склав іспит. Він вчить філософію, за одно й торбиночку таскає.

— Це точно, телепень, — сумно сказав Горошок, — а ще, мені зірки підморгували. Я написав про це, і мені викладач знизив, за це, оцінку. Я перестав любити зірки. Навіщо вони підморгували?

— І справді телепень, — посміхаючись промовив професор, — А ти знаєш з чого складається твоє тіло?

— Так, знаю, з хімічних елементів.

— А звідки вони взялися?

— Як звідки? Борщу чи печеної картоплі поїв зі шкварками, — мрійливо промовив хлопець, — от і повний живіт елементів.

— А до того, де вони взялися?

— Не знаю, може на городі?

— Не знаєш, тоді слухай уважно, — Кіт скочив на свого улюбленого педагогічного коня, — більшість хімічних елементів, з яких ти зроблений, утворилися в надрах зірок. Потім, після складного різноманітного перевтілення, попала у твоє тіло. Тож зірочки побачили свого родича і підморгнули тобі. Мільярди років, складові твого тіла виплавлялися при високій температурі під неймовірним тиском. Не любити зорі, це все одно, що не любити себе. Будь достойним тих зірок, які помогли з’явитися тобі на світ.

— Нічого собі!

— Так ото ж. До речі, ми вже прийшли.

Три дуби стояли біля дороги. Засідку, було вирішено влаштувати на верхівці одного з дубів. Час наближався до півночі. Кіт спробував вилізти на дерево, та виявилося, що тигри не дуже пристосовані для лазіння по деревах. Штучні лапи тигра, хоч і чіплялися за стовбур, та все одно, вчений філософ, тричі з’їхав по стовбуру в сніг. Молодий козак закинув мисливську торбинку за спину, а зверху посадив професора. Так вони, безнапасно, дісталися до верхніх гілок. Знайшли розляписту гілку. Мисливський мішок трансформували в зручне мисливське крісло. Горошок всівся на гілку, а Кіт сховався в засаді, сидячі в кріслі, закинувши ногу за ногу, точніше, лапу за лапу.

Настала тривожна тиша. Мисливці сиділи мовчки і не рухалися. Навіть місяць і зірочки, тихо й напружено, слідкували за засідкою. З корчми вийшов невеличкий натовп та направився до дубів. Народ в натовпі гомонів, сміявся, хтось навіть щось підспівував. Підійшовши до дубів, весело сперечалися. Один зняв з себе шапку, замахнувся кидати її в гору.

Раптом Кіт і Горошок побачили страшенну, чорну потвору. Вона летіла, повільно розмахуючи, здоровенними чорними крилами. З голови, в неї стирчали страшні, чорні вуха, а очі, горіли пекельним червоним полум’ям.

В цю саму мить, козацька шапка влучила у мисливське крісло. Крісло нахилилося і впало в низ. Мелькнули над гілкою, задні лапи тигра. Кіт полетів вниз за кріслом.

Два, неймовірних предмета впали в натовп. Хтось зойкнув, хтось закричав. Народ рвонув у різні боки, швидко прокладаючи глибокі борозни у снігу.

Гілка ж, після того, як з неї злетіло крісло з професором, вистрелила Горошком в повітря. Той підлетів високо в гору, потім почав падати. В повітрі викрутився і приземлився на спину чорної потвори. Потвора різко злетіла у небо. Місяць та зірочки з острахом віджахнулися. Тільки сміливий хлопець, міцно вхопив її за вуха. Двобій летючого монстра і козака довго не продовжувався. Вершник швидко навчився керувати польотом, тягнучи то одне вухо, то інше, в той бік в якій йому треба було летіти. Йому навіть сподобалося і він пролетів декілька кіл над дубами та навіть злітав до корчми й назад.