Сьома глава

Горошок сидів в порожній аудиторії Козацького університету. Він чекав професора, викладача філософії. Про себе він думав: «Ну, це ж попало, скласти вступний екзамен до Козацького університету так, що замість того що хотів, поступив, на більш престижний факультет. А на цьому факультеті, наукове навантаження високе. Від того, одна морока».

З конспектів, на парті лежав тільки бубон. До від’їзду до дому, маминого домашнього борщу зі сметаною і жареної картоплі зі шкварками, залишився один екзамен. Сесія закінчувалася. Три іспити, були здані на відмінно*, а один на четвірку (*Примітка автора: в ті давні часи, в університетах, була прийнята, п’ятибальна система оцінок).

На хімії, відповідаючи на питання «Скільки кисню у воді?» відповів, що аж два о. Потім виправився і сказав, що дві молекули водню, — «АШ», ще й одна молекула кисню, — «О». На фортифікаційній геометрії, вписав креслення фортеці в різні геометричні фігури, а потім шляхом перетину цих фігур, знайшов слабке місце фортеці. На бойовій фізкультурі, виконав вправу, – «знешкодження бойового носорога». По цій вправі, спритно підскочив до навчального носорога, коли той стояв у бойовій стойці, нагнувши рога вперед. Міцно схопив ріг обома руками. Носоріг від подиву різко підняв голову. Горошок, тримаючись за ріг, перелетів через спину тварини й акуратно, навприсядки приземлився на землю. Носороги, дуже задумливі тварини. Коли бачать щось дивне і незрозуміле, то надовго замислюються. Такою вправою, їх вводять у задумливість. Задумливими, після цього, вони можуть простояти, не рухаючись, до кінця битви.

З астрономією вийшла заковика. Астрономи не люблять астрологів, ті своєю чергою не люблять астрономів. Ті й ті дивляться на одні й ті ж зірки. Дивляться, начебто по науці, але кожен бачить своє. Ті називають тих неуками, а ті тих. Горошок, на іспиті по астрономії, правильно записав відповідь. Знайшов зірки в небі, які були задані. Вирахував правильний азимут, написав їхні назви і також написав, що вони підморгують. Він бачив у телескоп, що зірки йому підморгували. Викладач, прочитавши відповідь, розкричався, що могутні, розпечені до неймовірних температур, світила, не можуть підморгувати, так що не треба підмішувати, усякі астроложні теревені, до науки. Після чого, вліпив йому четвірку. Через цей екзамен, наш юний студент був у засмучених почуттях. Вчитися перехотілося і підготовку до іспиту по філософії, дотягнув до останнього дня. Та не так сталося, як гадалося. В цей день, до нього у студентську хату, завалили хлопці й дівчата з рідного села. З ними була й Оленка. Колись Оленка, на річці, відлупила Горошка мокрим простирадлом, тому, в них були особливі відносини. Хлопці й дівчата приїхали на святковий ярмарок, а зараз йшли на вечорниці й вирішили забрати його з собою. Наш студент спочатку опирався, а потім вирішив, що на годинку можна й заскочити, тому, взявши бубна, пішов з усіма. Оленка взяла Горошка під руку і смуток вивітрився, як роса на розпеченій зірці.

— А ти не ходив сьогодні на ярмарок, поздоровлення Гетьмана дивитися?

— Ні, а що, знову про рехформи розказував?

— Та ні. Там голова офісу Гетьмана, в таких красивих чоботях була, ти б бачив.

— А що за чоботи?

— Знаєш, зараз є такі модні, що під каблуком можна вареним яйцем прокотити?

— Бачив такі.

— Так в неї під каблуком, ціла курка пролізе. А в мене під каблуком навіть миша не пролізе.

— А нащо тобі, щоб миші чи курки лазили?

— От ти неграмотний. Ти вилами коли не будь сіно гортав?

— Гортав.

— Зубці на вилах бачив? Вони такі довгі для зручності. То й каблук, чим довший, тим зручніший.

— Батьки, заставляють тебе сіно гортати?

— Та не тільки сіно. Дома по господарству знаєш скільки роботи?

— Тепер зрозумів.

Наймудріші вчені, не можуть розгадати парадокс часу. Чомусь, коли дуже чекаєш чогось гарного, то час сильно розтягується. А коли ти, вже в чомусь гарному, то він обов’язково стискається.

Довгі часи, перетворилися, майже на коротку мить. На вечорниці трохи посміялися, трохи потанцювали, трохи пореготали, трохи поспівали. У вікно глянув, а на вулиці вже ранок і треба бігти на екзамен.

В аудиторію зайшов професор Кіт. Кіт був звичайним котом і одночасно,  професором філософії. Його звали Кіт і він був дуже розумний. Хлопець підвівся та хотів привітатися.

— Слухай друже, давай без церемоній, — заплигуючи на стілець перед кафедрою, промовив Кіт, — давай так. Ти швиденько відповідаєш на моє запитання, після чого, я їду на сафарі, а ти до дому на борщ і смажену картоплю. Згоден?

— Згоден, — відповів Горошок.

— Ти, звичайно знаєш про філософський принцип боротьби та єдності протилежностей?

Горошок, невпевнено-ствердно, кивнув головою.

— От і добре, — продовжив Кіт, — про боротьбу, питати не буду, а про єдність протилежностей, розкажи мені, будь ласка.

В голові студента, нічого розумного, про це питання не складалося, тільки домашній борщ і смажена на шкварках картопля, попливли в протилежний бік. І тут він згадав важливу фразу, яку казав, один мудрий чоловік: «Козак, не той хто переміг, а той хто викрутився від сильнішого супротивника». Рука автоматично потяглася до бубна.