П'ята глава

В сусідній країні, дуже глибоко під землею, бункерний дідок приймав генерала таємної дементії Зайцева. Не просто було попасти до того дідка. Треба було, неділю блукати підземними переходами з зав’язаними очима у супроводі таємних лакеїв. Але в Зайцева зарплатня була гарна, тому він не сперечався. Тим більше, що зарплатня капала, не залежно від того, що він робив чи не робив.

— Докладай, — похмуро промовив бункерний дідок.

Мороз пройшов по шкірі Зайцева, але він взяв себе в руки та став докладати.

— Народ, повелителю, зовсім охамів, то там, то сям бурчать, незадоволені.

— Чого хочуть?

— Кажуть, в сусідній країні, люди як захочуть, то кожен день можуть борщ з салом їсти, а борщ в них наваристий.

— Ще що?

— Ще кажуть, що в них веселіше й гарніше жити. І майже кожен має чи бричку, чи воза. Податки не високі, суд справедливий…

Бункерний з силою вдарив кулаком по столу.

— Вони що думають, та велич, яку ми їм даємо, безкоштовна? – закричав дід, — Слухай мене уважно! Ті кляті козаки несуть нам смертельну небезпеку. Їх треба терміново завоювати та зробити такими самими як і наших.

— Так як, їх завоювати? Коли ми на них нападаємо, вони нам гармати псують. І так вже більшість гармат з покрученими дулами. До речі, давайте зробімо бланк на списання і їх посписуємо.

— Не можна робити такий бланк, бо одразу все покрадуть і посписують. Робіть нові гармати, а криві на склад відправляйте.

— Зрозумів, зробимо, — генерал записав щось у блокнотик.

— Слухай далі. Треба одну половину козаків, на іншу нацькувати, а коли вони усі поб’ються, то наше військо їх і здолає.

— Записав, а як це зробити?

— Відправ двох кращих спеціалістів по запамороченню, в Козацьку Країну.

— Та ви що, нам же самим не хватає таких спеців.

— Нічого, хай генерал армій, поки що, паради поганяє. Забезпеч спеців зв’язком і всім необхідним. Все йди. Через два тижні, знову на доповідь до мене прийдеш.

— Слухаюсь, — сказав Зайцев і побіг на вихід.