Перша глава

Усі збіги імен та обставин не тільки випадкові,

а ще й зовсім відсутні. А якщо хтось щось знайде,

то хай знає, що це лише уява буйної фантазії.

Перша глава.

Двоє кумів вийшли з корчми. Сніжок перестав сипати. Місяць вже гуляв по небу. Зірочки підсвічували йому дорогу. І хоч стрілки годинника підходили до дванадцятої ночі, кумам ще треба було йти в ліс за ялинками. Вони зрання, після сніданку вийшли з дому, та якась потойбічна сила противилася їхньому походу. То на шляху зустрічалися великі снігові кучугури, то не зустрічалися. То крутила завірюха, то не крутила. Внутрішня інтуїція, в обох кумів одразу, підказувала їм — спершу, чим дужче бігти за ялинкою, то навпаки, вимагала ні куди, ні в якому разі не ходити. Тільки зайшовши, на хвилиночку до корчми, все вгамувалося. Куми, збиралися попити водички та для бадьорості духу, випили по чарці горілки. Потім закусили. Закуска, на помсту за те що її з’їли, сама з’їла бадьорість духу. Прийшлося випити ще.

Тільки близько опівночі, колообіг закуски та бадьорості духу, все-таки розімкнувся. Закуска скінчилася, а бадьорості було, хоч коритом вичерпуй. Куми сміливо відправились в ліс за ялинками.

— Куме!

— Слухаю вас куме, уважно.

— А ви знаєте, що я уночі бачу краще ніж бойовий кіт?

— Та ви що? Може ви, часом, хвалько?

— Справді, раніше я себе трохи перехвалював. Були випадки. Та сьогодні, мені хочеться казати тільки чисту правду. Повірте, завдяки моїм здібностям, ми через п’ятнадцять хвилин будемо вдома.

— Нічого собі! Це буде круто! Як що так вийде, то я віддам вам свою шапку. А як що ні, то ви мені свою віддасте?

— Звичайно! Та тільки я вам точно кажу, мою шапку, ви завтра точно не одягнете, а собі невдовзі, нову шапку шукатимете.

— По руках?

— По руках.

Куми вдарили по руках.

— А тепер куме, йдіть за мною, бо я бачу, навіть не дві, а три шикарних ялинки.

Коли вони пролізли через кучугури, то ялинки виявилися трьома дубами.

— Здається мені куме, що ті коти, краще яких ви бачите, зовсім підсліпуваті.

— Не треба на котів навішувати. Це мене Місяць засліпив. Зараз я його потушу.

З цими словами, кум роздратовано зняв шапку і кинув її в Місяць.

Місяць не згас, але шапка назад теж не впала. Раптом почувся тріскіт. Потім, з моторошним криком, на кумів з неба полетіла якась дивовижна страшна потвора.

Куми, не зговорюючись бігом рвонули по домах. Їм було все одно, є на дорозі кучугури, чи немає, або крутить завірюха, чи не крутить. Через п’ятнадцять хвилин після того, як вони вийшли з корчми, обоє кумів сиділи вдома й цокотіли зубами. Їхні жінки, побачивши, що ті прийшли так пізно й без ялинок хотіли строго їх вилаяти і навіть почали. Та коли побачили, що чоловіки ні як на це не реагують махнули руками й відклали виховальну процедуру на ранок.

Зранку, кум без шапки постукався до кума з шапкою.

— Доброго ранку куме!

— Доброго ранку куме! – відповів кум, в якого шапка ще осталась.

— Жінка послала мене за шапкою і ялинкою, може й ви зі мною?

— Звичайно я з вами піду, бо мені краще ще раз ту страшну потвору побачити, чим від жінки на горіхи отримати.

То вони й пішли. Спочатку йшлося нормально. Потім кучугури і завірюха стали зовсім нестерпними. Прийшлося знову зайти на хвилинку до корчми.

Увечері, вся корчма гуділа про тріск і страшну нічну потвору.

— Я вам точно кажу! Якщо шапку, опівночі кинути на Місяць, то вилетить страшна потвора, – кричав кум.

Хтось сміявся, а хтось і вірив. До ночі, половина людей в корчмі, забилася з іншою половиною, на шапки. Близько опівночі, натовп з корчми пішов до трьох дубів.

Ніч була місячною. Зорі з цікавістю поглядали униз.

Всі підійшли до дубів.

— Ну що, де потвора? – хтось вигукнув з натовпу. – А гіпопотами, часом в теплі краї не пролітали?

Всі зареготали. Куми переминалися з ноги на ногу. Потім той що з шапкою, схопив її та як кине в Місяць.

Шапка додолу не впала. Всі завмерли. Раптом знову почувся тріскіт. Натовп ахнув. Зі страшним криком, з неба знову полетіла дивовижна потвора. Всі хто тут були, рвонули по домах і тільки один з тих, що бігли, він жив далі за всіх, добіг до дому трохи більше чим за п’ятнадцять хвилин, рахуючи від того як вони вийшли з корчми.

Наступного дня куми, чомусь в одного з правим у другого з лівим, червоними вухами, сиділи по домах та лушпили кукурудзу для куті. Їхні жінки з’їздили на ярмарок де й купили гарних ялинок та й ще дещо.