Глава 29

Болтон

Ніч ковтнула Центр без жодної зірки.

Болтон стояв на ґанку, руки за спиною, спина пряма — військова звичка тримати постать стала другою натурою. Він спостерігав, як чорний мінівен з вимкненими фарами минав в’їзд. Асфальт під колесами тихо зашурхотів, коли авто спинялося просто навпроти нього. Двигун замовк.

Двері відчинилися з ковзаючим звуком. Запах ударив першим.

Кров. Блювота. Сеча. Запахи, що асоціюються зі страхом.

— Заносьте, — коротко сказав Болтон.

Бійці одразу витягли тіло, загорнуте в заплямовану постіль. Тканина потемніла, місцями була ще волога. Один із бійців тримав край так, ніби це був мішок зі сміттям, обличчя скривилося відразою.

Ерік зупинився поруч із командиром.

Його молодий племінник. Надто молодий для цієї роботи. Але Болтон не створював для нього переваг. Навпаки, ставився навіть суворіше, ніж до інших бійців. В очах Еріка — злість, що маскувала щось інше.

— Доповідай, — наказав Болтон.

— Він кинувся, — сказав Ерік. — Здається, був п’яний. Сем відкрив вогонь.

— Ви що, не здатні були скрутити одного п’яничку без пострілів? Ти дозволив паніці керувати операцією? — голос Болтона був тихим, але твердим.

— Я не панікував.

Болтон прискіпливо оглянув племінника. Той, здавалося, трохи тремтів і щулив очі, тер їх постійно.

— Погано почуваєшся? — спитав він уже м’якше.

— Просто втомився — другу добу без сну.

Ерік дістав сигарету. Руки трохи тремтіли, наче від холоду. Запалив. У темряві вогник освітив його обличчя на мить.

— Я казав тобі не палити! — вигукнув командир з роздратуванням, вихоплюючи сигарету з руки родича.

— Я надто дорослий, щоб вказувати мені!

— Заб’єш легені… — почав Болтон, але Ерік злісно вилаявся, розвернувся й зайшов усередину.

Болтон кілька секунд дивився на тліючий вогник. Потім повільно підніс сигарету до власних губ. Стара звичка, якої він давно позбувся, раптом захопила його свідомість. Чи це був той безлад, з яким він стикнувся в Центрі? Вперше він зазнавав поразки у справі, якій віддав життя.

Затягнувся.

Гіркий дим наповнив легені. Через мить зір трохи поплив, Болтон похитнувся. Видихнув у темряву. Нікотин повільно всотувався в кров і начебто заспокоював нерви.

Болтон докурив цигарку, майже насолоджуючись легким нікотиновим запамороченням, що вгамувало пляску думок навколо втікачів і розслідування.

Він ще не знав, що в ту мить в ньому вже оселилося явище, яке не має назви, а лише маркування RX-17.

***

Сем стояв під душем довше, ніж потрібно.

Гаряча вода била по плечах, змиваючи уявний бруд. Вода зігрівала його втомлене тіло. Йому здавалося, що він замерз ще дорогою сюди. Очі теж пекли і свербіли. Він сподівався, що сон виправить самопочуття.

Він тер шкіру, поки вона не почервоніла. Особливо руки. Особливо місця навколо нігтів.

Двері роздягальні тихо рипнули.

— Це я, — голос був м’яким.

Джулія.

Молода слідча з красивими очима. Службова інтрижка, яка затягнулася, але досі залишалася непоміченою командуванням. Вони приховували свої стосунки вже декілька місяців, але це ставало проблемою останнім часом. Бо, здавалося, Сем закохався.

Джулія була єдиною людиною в цьому світі наказів і чітких інструкцій, поруч з якою Сем почувався не гвинтиком, а чоловіком. А її м’які пухкі стегна і ніжна шкіра зносили його з розуму.

Він вимкнув воду.

Вона не ставила зайвих запитань. Вона обійняла його першою.

Її пальці ковзнули по його вологій спині, по грудях, по руках. Вони цілувалися жадібно, ніби намагалися стерти запах смерті іншим запахом.

Його руки торкнулися її обличчя, провели по припухлих губах. Потім швидко звільнили від одягу настільки, щоб з’єднати їхні тіла. Шкіра до шкіри. Без перешкод. Без захисту.

Дихання змішалося, загубилося у тихих схлипах і плескаючих звуках.

І вірус, байдужий до їхньої пристрасті, знайшов новий дім.

***

У морзі було холодно.

— Я не буду його роздягати, — сказав молодий лаборант, відступаючи. — Подивися на це.

— Це твоя зміна. А прибиральники вже поїхали додому. Був наказ одразу приступити до розтину.

— Чорт забирай, він весь у…

— Якщо ти знову звалиш це на мене, я нагадаю про історію зі зникненням знеболювального минулого місяця.

Пауза.

Злість перемогла огиду.

Чоловік схопив постіль — недбало, з відразою. Тканина була ще вологою. Кров липла до пальців, і це відчувалося навіть крізь рукавички.