Глава 24

Роберт

Роберт з Дороті поверталися від вуликів, йдучи великим, трохи занедбаним подвір’ям. Повітря пахло медом і холодною травою. Три собаки, що радісно скакали поміж вуликами, поки Роберт їх переставляв, наче звикли до його присутності і тепер спокійно трусили поруч. Величезний чорний лахматий пес навіть ткнувся головою в його долоню, просячи ласки. Чоловік потріпав його за вухами і дав ретельно себе обнюхати.

Вони зайшли в будинок тихо. Сара спала на дивані, її дихання було рівним, уже без того сухого свисту, що він чув вночі.

— Вона виглядає краще, — прошепотіла Дороті.

Роберт кивнув. Торкнувся лоба дитини, зафіксував, що температура близька до норми.

— Треба прибрати вашу машину, — прошепотіла Дороті, щоб не розбудити Сару. — Вона як маяк посеред дороги. Хтось обов’язково зупиниться.

Він подумав про це раніше, але не наважувався просити ще про це. Жінка і так забагато робила для них, хоча не була зобов’язана.

— Ходімо.

Дороті зрушила в бік дверей, і чоловік одразу послухався.

— Там старий сарай, — вона рукою вказала в бік господарських будівель. — Місця вистачить.

Вони сіли в старий пошарпаний пікап. Двигун завівся лише з третього разу. Роберт одразу зрозумів, що справа у стартері, але промовчав.

— Чортів старий мотлох, — пробурмотіла вона.

Зачепити вкрадену машину тросом і затягнути під навіс забрало пів години. Дерев’яні стіни сховали її від сторонніх очей, а для надійності Дороті дозволила йому накрити машину брезентом, що валявся в кутку.

Роберт вийшов назовні, відчуваючи, що загроза, що їх знайдуть, зменшилась.

— Можу подивитися, що зі стартером, — він кивнув в бік пікапу.

— Розумієшся на цьому? — підозріло запитала жінка, напевно не бажаючи, щоб авто взагалі перестало заводитися.

— З дитинства з батьком копирсався в автомайстерні, — запевнив Клейтон.

Вона мовчки кинула в нього ключі, які він вхопив у повітрі.

— Приготую щось Сарі. Їй треба щось легке, — жінка попрямувала в будинок.

Роберт нахилився до капота. Відкрив його. Запах бензину, окислені контакти, зношений ремінь. Нічого складного. В кутку сараю знайшлися деякі інструменти.

Сонце припікало спину, і він зняв футболку, щоб не забруднити. Його вмінь вистачило, щоб полагодити старий механізм, і тепер двигун запускався з першого оберту ключа. Задоволено вийшовши з водійського місця, почув позаду:

— Дивовижно. Ти впорався.

Обернувся.

Дороті дивилася на нього довше, ніж дозволяє проста вдячність.

— Бачу, не збрехав, — раптом сказала вона. — Такий шрам важко не помітити.

Він не знайшов, що відповісти. Але нарешті повірив сам собі, що йому вдалося переконати цю жінку в своїй історії. Слід після вживляння протезу був беззаперечним доказом того, що він казав правду.

Вони повернулися в будинок. Сара вже прокинулася. Вона була бліда, але очі вже не блищали від жару.

— Тату… — тихо сказала вона.

Це слово ще різало його всередині — не болем, а чимось іншим, що він навіть не намагався збагнути.

— Як ти? — він сів поруч.

— Слабкість.

— Це мине, — запевнив її, прибираючи з лоба скуйовджене волосся.

Дороті простягнула йому тарілку з курячим бульйоном. Аромат наповнив кухню затишком і чимось забутим.

— Потроху, — сказала вона.

Сара намагалася втримати ложку, але рука тремтіла. Роберт м’яко відібрав її і взяв справу до своїх рук. Дмухав на рідину, щоб остудити, обережно підносив Сарі до губ, спостерігав, як вона ковтає. Його пальці були теплі, рухи повільні, очі уважні. Вона з’їла половину порції. Це була добре.

— Мені б до туалету, — сказала сором’язливо.

Він на мить затримався з відповіддю, не уявляючи, як допомогти їй в такій інтимній справі.

— Допоможете їй? — обернувся до Дороті.

Жінка кивнула.

Клейтон обережно взяв Сару на руки. Здалося, ніби її тіло стало ще легше, ніж він пам’ятав. Він доніс її до туалету і посадив на унітаз. Потім залишив їх з Дороті наодинці. Коли жінка покликала його, він повернув дівчинку на диван.

Сара відкинулася на подушку так, ніби витратила всі сили на ці нехитрі дії, і заплющила очі.

— Що ще я можу зробити для вас? — спитав Роберт господарку будинку.

— Ти й так уже багато допоміг. Здається, я навіть винна тобі буду після всього, — усміхнулася та.

— Не звик сидіти без діла, — наполіг Клейтон.

Дороті привела його до курника. Невеличкий загін, в якому діловито копирсалися зо два десятка коричневих курей. За ними уважно наглядав великий яскравий півень. Маленький сарайчик з сідалами заввишки був таким, що Клейтон не міг стояти в ньому в повний зріст, і, щоб зайти всередину, був вимушений пригнутися.