Глава 5

Хантер

Активація почалася як щось невідворотнє. Не як подія - як стан, що накрив і не залишив простору для вибору. Не було відліку, не було попередження. Просто світ зрушився з місця.

Спершу був звук - глухий, низький, ніби десь далеко закрили масивні металеві двері. Він не розумів, що означає далеко, але тіло відреагувало: м’язи скоротилися, сухожилля напружилися, ніби готуючись до удару, який не прийшов. Звук осів у кістках, у грудній клітці, залишивши після себе вібрацію.

Потім - тиск. Не зовнішній. Внутрішній. Наче простір усередині нього раптом став замалим.

Болі не було, але він деякий час не відчував свого тіла. Ні ваги, ні меж. Ні шкіри. Лише розрізнені сигнали, що не складалися в образ. Наче воно не одразу зібралося в єдине ціле.

Відчуття поверталося фрагментами: у суглобі, якого він не міг назвати; у грудях, де щось стискалося й відпускало; у потилиці, де ніби прокручували іржавий гвинт. Ці фрагменти не мали назв, але мали інтенсивність. Кожен сигнал був точним, жорстким, без емоції - як звіт.

Повітря потрапляло в легені потужним потоком. Занадто багато. Занадто швидко. Легені розширялися, впиваючись киснем, і разом із повітрям прийшло усвідомлення руху - серце могутніми поштовхами штовхало кров венами, змушуючи м’язи напружуватися. Ритм був чужий, але правильний. Він не керував ним - тіло саме знало, як працювати. Пальці стиснулися в кулак, розкрилися повіки.

Світ увірвався різко, без адаптації.

Він був.

Це не супроводжувалося думкою я живий. Цієї конструкції просто не існувало.

Думок не було. Жодних формулювань. Жодних питань.

Лише факт існування, зафіксований тілом. Не свідомістю - рецепторами, нервами, напругою. Тілом, яке не повністю належало йому. Це відчувалося без пояснень - як відчувається неправильне положення кінцівки. Тілом, яке ніби зуділо в цій нерухомості. Мікроскопічна напруга проходила під шкірою, як статична електрика.

Перед очами була стеля. Біла. Рівна, байдужа поверхня. Лампа миготіла, змінюючи яскравість із майже непомітною регулярністю, що дратувала глибше, ніж відсутність руху. Цей ритм різав, ліз під шкіру, змушував тіло реагувати швидше, ніж з’являлося усвідомлення.

Він не знав, що таке лампа Не знав слів. Не знав значень. Але світло різало сітківку, і цього було достатньо. Достатньо, щоб захотіти руху.

Руки смикнулися. Рух був різкий, неконтрольований, але точний. Щось тріснуло.

Металеві скоби, що фіксували зап’ястки, луснули без опору - ніби були зроблені з крихкого пластику. Перешкода зникла миттєво. Тіло навіть не зафіксувало зусилля. Він не усвідомив сили. Сила була фоном. Просто тіло вирішило рухатися - і рух відбувся.

Він сів.

Світ хитнувся, але швидко стабілізувався. Внутрішні системи відкоригували положення ще до того, як з’явилася загроза падіння. Рівновага прийшла сама, без зусиль. М’язи знали, як тримати тіло. Суглоби - як рухатися. Нервова система працювала без збоїв, мов добре зібраний механізм.

А от хто він - не працювало.

Це слово не виникло. Навіть потреби в ньому не виникло. Не виникло жодне слово. Лише порожнеча там, де мало бути щось важливе.

І картинки.

Уривками.

Голки.

Холод.

Біль.

Стиснені зуби. Смак металу в роті.

Чиїсь руки, що тримають голову.

Крик - не зрозуміло, його чи чужий. Звук без джерела.

Він підвівся.

Підлога була холодною. Це зареєстрували стопи - шкіра, кістки, сухожилля. Інформація пройшла вгору миттєво. Світ почав складатися з відчуттів.

Запахи.

Метал.

Антисептик.

Кров - свіжа й стара, в’їдлива. Вона різала простір, залишаючи сліди навіть там, де її не було видно.

І ще щось.

Інше.

Знайоме.

Тіло зреагувало раніше, ніж з’явився напрямок. М’язи напружилися, дихання змінилося. Голова повернулася сама.

Запах.

Він не знав, що це означає, але всередині щось різко сфокусувалося, як зіниця в темряві. Все зайве відпало.

Серед стерильної порожнечі лабораторії існувала тонка, майже невловима нитка - тепла, жива, чужа цьому місцю.

Він пішов.

Коридори миготіли червоним світлом. Двері - автоматичні й звичайні - не зупиняли. Вони були відкриті. Всі. Він не шукав виходу. Він йшов за відчуттям, не розуміючи, чому воно важливе.

Рух попереду. Об’єкт автоматично був визначений як небезпечний. М’язи і суглоби спрацювали миттєво. Об’єкт знешкоджений без втрат.

Велика зала. Перевернуті меблі. Декілька об’єктів без ознак життя. Це не мало значення.

Раптовий шум за дверями в іншому кінці. Група, яка здатна нанести шкоду. Цокання по стінах навкруги. Декілька влучань в тіло. Глухий біль. Ушкодження не становлять загрози.