У вогні

- Есме!? — хлопець злякано і здивовано дивився на мене, він досі не міг повірити, що все це реально.

Кого він зараз бачить! Я вся в крові, поруч бездиханне тіло дівчини, яку я щойно осушила. Просто картина із дешевого фільму жахів!

- Пробач. - по моїх щоках текли сльози, я витирала їх, ще більше розмазувала кров, відчуваючи її присмак на губах.

- О, тобі є за що просити вибачення, моя Есме! На твоїх руках сотні смертей, чи не так, мити не відмити. Моя дівчинка! - збочена гордість та злорадство так і сочились з Ріка.

-Есме!? - Марк зробив крок до мене, а потім завмер так і не наважившись підійти, а я не наважувалась подивитись у його очі, боячись того, що в них побачу.

- Поясни! Поясни мені! Скажи, що це дурний розіграш!

- Мені дуже шкода. - мій голос сів і я ледве видавила із себе слова.

Хлопець здивовано дивився то на мене, то на Ріка.

- Це неможливо! Жінка, яку я люблю – чуйна та ніжна. Вона не вбивця! Вона навіть на смерть по TV не може дивитися! - хлопець здавалося говорив сам із собою, намагаючись переконати себе, що все це просто дурний жарт.

- А може це були смерті від її рук? - Рік насолоджувався своєю зоряною годиною.

- Ти одержав усе що хотів! Ти розтоптав мене, ти переміг, Рік! Радий?! - шипіла я

-О так! - Річард голосно розреготався.

- Тоді відпусти його! Чуєш? Відпусти! - просила і сама не вірила.

- Ти ж розумієш, що я не можу цього зробити. Навіть якби хотів - він дуже багато знає.

- Ріку! - я боялася такої відповіді, розуміла – живим Марк звідси не вийде. - Я припиню цю війну, ти знову отримаєш своє законне місце, а я зникну!

- О, як ти просиш за нього, жалюгідне видовище. Він лише людина! Ти справді змінюєшся, прикро!

Двоє охоронців схопили Марка, хлопець виривався, але це було марно.

-Рік! Я благаю тебе! - впала навколішки перед тим, кого ненавиділа, але в його руках зараз було надто багато! На моїх руках сотні смертей, тих, кого я забрала заради їжі, моїх рідних, але одна думка про те, що Марк помре через мене була нестерпною. Я ніколи не зможу собі пробачити, що сама привела його у світ вампірів, зробила все, щоб його вбили.

- О, моя Есме! Горда Есме просить, а знаєш, нехай живе! Ти ж будеш жити з пам'яттю про відразу в його очах і страх. Жити поруч зі мною! Кожного дня ненавидячи себе і будучи поруч з тим, кого ненавидиш.

Рік не договорив, він підійшов до мене, підняв та поцілував. Міцно тримав за обличчя, злизував кров з підборіддя і кусав губи.

-Добре. - прошепотіла і відійшла від нього закривши очі. От і все! Я лишилася ні з чим. Марко дізнався, хто я, Рік знайшов спосіб контролювати мене, а я не змогла нічого змінити, адже життя Марка найважливіше!

Ми вийшли з кімнати і попрямували до виходу Рік, як переможець попереду, а я і Марко з двома охоронцями ззаду.

- Чому? Чому ти стала такою? - в очах Марка не було огиди, ненависті, навіть засудження, він, здавалося, просто шукав відповіді на свої запитання.

- Він мене створив - кивок на Ріка. - Вбив батька, а потім усю рідню і зробив мене такою, яка я є.

- Навіщо ти мене врятувала? - хлопець дивився на мене і я відвернулася

- Він знищив усіх, кого я любила. Я не могла дозволити йому забрати тебе.

- Любила. - голос чи то приречений, чи то розгублений.

Але ми більше не говорили, мовчки йшли поруч, дивлячись під ноги. Я не могла так просто здатися, Рік обдурить мене, я це знала. Він не дозволить що б Марк жив, побачивши на скільки він мені дорогий. Він сам сказав, що хоче бути єдиним! Рано чи пізно, я отримаю ще один подарунок – серце. Я маю врятувати Марка, будь-якою ціною! Раптом на очі мені натрапила вітрина, що стояла вздовж коридору. Рік любив збирати срібні речі – це його фетиш. На одній із вітрин виблискував ніж для відкривання листів. До нього було кілька кроків і це був останній шанс. Тіло вампіра міцне, його нічим не пробити. Нічим, крім срібла. Справа в тому, що Юда продав Ісуса за тридцять срібняків, а потім, зрозумівши, що накоїв, не зміг жити і повісився. Його душа мала йти в пекло, але навіть там не хотіли її приймати - Юда став першим вампіром. Він отримав прокляття за свою зраду. З цього часу для вампірів небезпечні дві речі – осика, на якій Юда повісився і срібло – за яку продав Христа.

Я розуміла, що спроба в мене буде тільки одна. Срібні ланцюги з мене зняли для зручності «обіду», який відновив сили. Напевно Рік думав, що я буду надто розчавлена ​​щоб боротися. Що ж, це його промах!

Я розвернулась до охоронця і з усієї сили штовхнула його на одну з вітрин, він розбив скло і срібло його обпалило. Іншого я з усією силою вдарила в обличчя, а потім додала нижче пояса - чоловіки вони і в Африці чоловіки.

- Біжи, - крикнула щосили Марку, а сама розбила потрібну вітрину і схопила ніж.

Срібло нещадно палило руку, але я не звертала на це увагу.

- Ти не перестаєш мене вражати - Рік стояв зовсім спокійно осторонь, тримаючи за горло Марка і ліниво усміхався. - І на що ти сподіваєшся?

- Це наша гра Рік. Відпусти його.

-І? Битимешся зі мною? Ти програєш!

-Я спробую!

-Дивно, адже я подарував йому життя.

- А я повірила в твої брехливі слова! - Я говорила і оглядалася навколо. Першому охоронцеві випалило очі, він нічого не зможе зробити. А ось другий стояв біля Ріка і був напоготові. Більше охорони не було – всі чи чекають на вулиці чи прибирають кімнату, але скоро вони будуть тут.

-Спроба в твоєму випадку буде коштувати життя цьому - кивок повний зневаги на Марка.

- Ну чи твоє життя. - я намагаюся говорити так, щоб мій голос не тремтів.

-Добре, давай, це буде цікаво. Ось тільки я тебе вже не помилую!

-Запхай свою милість в одне місце!

Рік тільки засміявся. Він відштовхнув Марка в руки здорового охоронця, а сам підійшов до мене. Бій розпочався. Він був сильнішим і досвідченішим. Але я знала ціну програшу!