Очі в очі

12.2010 рік

Черговий суд над необачним вампіром – його жага крові ледь не розкрила наше існування. Смерть – єдиний вирок для таких.

Я прийшла додому змучена, мене досі переслідував запах паленої плоті, а голова нещадно боліла від втоми. (Так, і таке буває). Але відпочити мені не дали:

- Добрий вечір, моє сонце!

-Рік! - я завмерла в коридорі шоковано дивлячись як Річард наближається до мене

-Ммм ... моє ім'я з твоїх уст звучить неймовірно еротично. Ти сумувала, моє улюблене творіння?

-Дуже! - я цинічно скривилась, намагаючись скоріше прийти в себе. Розуміла – моя охорона або зрадила, або просто вбита. Тепер ми сам на сам, точніше я, Рік і його головорізи.

- Я радий це чути. - мить і він нависає наді мною, а я лежу на холодній підлозі і стискаю зуби від відрази.

-Ти єдина жінка, яку я так палко бажаю!

Він сильний. Я вже два дні нічого не їла, весь час проводячи в суді, хоча раніше ніколи не дозволяла собі такої байдужості – кров повинна бути кожен день, щоб не втрачати сили. Тепер я не можу з ним боротися. я беззахисна, як дитина. Розумію, що сама загнала себе у пасту, надто сильно повірила у свою силу, надто багато часу приділяла укріпленню влади і через це поплатилась свободою.

Рік цілує мене, не звертаючи уваги на мої спроби його вкусити – за що я все ж отримую ляпас.

- Мені завжди подобався твій характер. Але у нас буде час для розваг.

Він різко піднімає мене на руки, цілує в щоку і ставить на ноги.

-Ще у мене є для тебе подарунок, але це не сьогодні. Всьому свій час.
- Ти не можеш мене просто викрасти! – я відштовхую покидька від себе і він регоче на всі груди.
- Ти така наївна. Невже справді думала, що можеш щось мені зробити? Я створив тебе! Всю, кохана! Від безсмертя, яке неймовірно тобі личить, до влади. Так тішить самолюбство, розуміти, що твоє творіння наполегливо вигризає дорогу вгору.

Його слова набатом врізаються у голову. Я просто наївне дівчисько! Рік грався мною, вдавав, що я перемагаю, наче б то послабив свою владу і дозволив мені увійти в сенат. Як я, дівча за мірками вампірів могла взагалі повірити, що змогла перехитрити того, хто подарував Колумбу «Пінту»...

Я вражено роблю крок назад і натикаюсь на стіну, Рік повільно підходить до мене, проводить холодними пальцями по щоці й стискає підборіддя, змушуючи дивитись в очі.
- Пограла і досить!
Мить і його люди одягають на мене наручники зі срібла і шкіра на зап'ястях димить і пече. Метал сковує мене і завдає пекучий біль.
Мене ведуть до машини, а через сорок хвилин ми вже в будинку Ріка. Мене безцеремонно кидають в підвал і закривають в невеликій камері – тут також повно срібла: на стінах і в решітках, навіть дихати стає важко. Попалася! Як дитина!

Знаєш, мені вже набридла ця гра. – ліниво протягнув Рік. Нібито ми просто в карти грали!

- Ти не можеш мене вбити. Як і я тебе. – ми обидва знали, що вбивство члена Сенату каралося без суду і слідства. Вирок був один — смерть! Навіть, якщо всі мої досягнення – з дозволу Ріка. Вищий прошарок влади жив за своїми жорсткими законами.

- Оооо, ти так сумно про це говориш. Але ти сама захочеш смерті, після того, що я тобі приготував. Знаєш, а ми могли б бути королями світу. Я не помилився в тобі, Есме, ти дивовижна! Шкода тільки, ти втратила все, що я тобі подарував!

- Ти подарував!? Я вигризала своє місце, знищувала всіх, хто був наближений до тебе, залякувала, вбивала, платила великі суми, аби знищити все, що мало для тебе хоч якесь значення! – я з останніх сил ричу у відповідь, міцно тримаючись за ґрати: нехай пече, цей біль змушує мене боротись. Я стільки десятиліть жила помстою не для того, щоб схилити голову перед цим монстром.
Кого я хочу зараз переконати: себе? Ріка?
- Я дозволив тобі відчути себе всесильною, дозволив повірити, що ти ведеш в цій грі. Ось тільки правила в ній писав я ... що означають ті кілька сотень життів, якщо я отримав таке задоволення від нашого протистояння ?! Хоча — Річард зробив паузу — ти ж варта захоплення. Навіть я не міг подумати, що ти зможеш домогтися таких результатів. Сенат ледь не молиться на тебе — зграйка старих підлабузників. Ти змогла обдурити всіх, але не мене, Есме, я знаю тебе до найдрібніших деталей!

- Сенат помітить моє зникнення, ти не зможеш довго тут мене тримати!
- О, не переживай, кохана, в Сенаті не всім подобається твоя влада. Потрібно знати яку ціну і кому платити, ось і все. Під час твоєї відсутності навіть не помітять.
- І далі що, Річард ?! - я намагалася приховати паніку в голосі, але не вдалося. поки виходу я не бачила.
- Вибір за тобою. - Рік послав повітряний поцілунок і залишив мене наодинці.