Рубікон

2010 рік

Я пішла від Марка відразу ж після закінчення сюжету новин. Вийшла за двері з прийнятим рішенням. Як би не було важко, потрібно вміти палити мости і йти не озираючись. Єдине, що я могла собі дозволити – взяти відстрочку, побути ще трохи поруч з цією дивовижною людиною, з тим, хто давав мені відчути смак життя.

Марк увірвався в моє життя як торнадо.
Змусив відкрити серце, змусив цей орган відчути фантомний біль. Адже не може боліти те, що давно померло. Хлопець влився у мої остиглі вени, циркулював разом з отруєною кров'ю і бився метеликами десь в грудній клітці. Ці дні в Німеччині були найщасливішими за все моє існування. Я забула про Ріка, Сенат і обов'язки, забула навіть про те, що я монстр. Центром мого світу стали його руки, губи, очі ... Моїм світом став він.
А ще я вперше відчула дикий страх, якщо Річард дізнається про Марка, він просто знищить його. Я повинна обереги Марка, врятувати. Від Ріка і від самої себе.
Останній тиждень разом був незабутній. Ми часто гуляли містом, багато сміялися і розмовляли: про мрії, плани й очікуваннях. Марко познайомив мене зі своєю матір'ю і в цей момент я зрозуміла, що мені потрібно бігти, йти, поки не стало пізно. Тому що ми ніколи не зможемо бути разом.
Хлопець побачив що я була розгублена і налякана знайомством, потім намагався поговорити про це, але я тільки перекладала тему.
Разом нам бути залишалося два дні і я не хотіла забруднювати цей час марними розмовами. Мені хотілось наповнити своє спогади ним, нашими розмовами, нашими ночами. Мені хотілось надихатись ним і закарбувати в пам’яті все до краплі.
А потім я просто розбила його серце. Сказала що не кохала, що мені просто було сумно і хотілось розважитись... І кожного разу, коли я потім згадувала Марка, перед очима стояло його обличчя повне розчарування і презирства. Ось що я запам’ятала навічно!
Якщо в мені й почали відроджуватись якісь почуття то в цей день я знову перетворилась в камінь.

Зате я з головою, знову поринула в посту, ще з більшою ненавистю. Я руйнувала його бізнес, вбивала його вампірів і дискредитувала його перед Сенатом. Кому потрібний слабкий правитель?

1978 рік

Сьогодні я знову отримала подарунок – серце останньої з мого роду – Дженні. Я намагалася знайти та врятувати її, але не встигла. Тепер я залишилася одна! Лють і ненависть поглинули мене. Цей покидьок надіслав заспиртовані серце звичайною поштою, як нічого не значущий пакет! Як звичайну посилку! Злість була такої сили, що я не могла себе стримати. Листоноша — чоловік років 40, став ще однією жертвою, чия безневинна кров на моїх руках.
Його тіло знайдуть в річці з розірваним горлом. Сім'я також отримає відкуп. Вбивцю не знайдуть. А я знову приміряю на себе шкіру Ріка.
Хоча здається, вона приросла вже!

09.2010

Ігрища. Кожні десять років Сенат організовує собі таку розвагу. Це банальне полювання. Хижак грає з жертвою, впивається її страхом, а потім жорстоко вбиває.
Кілька десятків людей, яким банально не пощастило, які опинилися не в тому місці, не в той час .... і стали вечерею для вампірів. Їм давали фору у 20 хвилин. Жертва до останнього вірила, що може вижити, втекти. Ось тільки від вампіра неможливо сховатися – ми прекрасно бачимо й ідеально чуємо.
Спостерігати за загнаними й переляканими людьми, вдихати запах їх страху і захоплюватися почуттям вседозволеності та всесилля .... це своєрідний наркотик.
Гнати глибше в ліс, в гущавину, відставати спеціально, даючи марну надію, а потім виходити повільно, перед виснаженою і переляканою жертвою, облизуючи ікла і насолоджуючись моментом. Останнє, що ці люди бачили перед смертю – червоні очі монстра.
Я ненавиділа ці дні й себе в цей період часу. Але вибору у мене не було. Кожен раз гинуло 15-20 людей, які були просто розтерзані заживо. Їх фото ще довго будуть висіти на сайтах розшуку, а їх сім'ї з надією чекатимуть їхнього повернення додому. Якого не буде! Прислужники вміють ховати рештки так, що їх не знайдуть ніколи.

Я завжди була перша на цих іграх – перша серед загоничів, перша, хто скроплював землю кров'ю... єдина, хто ненавидів себе за це.
Але я не мала права показати слабкості. У кожної війни є жертви, навіть, якщо ці люди не мали поняття про мою ненависть до Ріка. Кожна війна має невинні жертви, марні...
Але страх має велику владу. А мене мали боятись!
За стільки років я навчилася вбивати свою совість. І тільки один раз вона таки прокинулася — в ніч нинішніх Ігор.
Коли на твоїх руках стільки крові, з часом перестаєш замислюватися як її змити. Перші жертви мучили мене, але з часом я навчилася боротися з ними, жити з ними.

Тепер я знову відчула огиду. Спочатку після новин у Марка, а потім — сьогодні.
В цьому році мені дісталася жінка. Я намагалася зробити її смерть легкою – цинічний акт милосердя! Спочатку скрутила шию, а потім розірвала мертве тіло і пила кров.

В повітрі пахло бурею. Скоро, зовсім скоро все зміниться.