Розділ 1 Монстр під ліжком

Жив собі хлопчик на ім’я Данко. Удень він був сміливий: будував фортеці з подушок, ганяв м’яч у дворі й навіть не боявся великого сусідського пса.
Але щойно наставала ніч — під ліжком у Данка прокидався Монстр.
Він не гарчав і не кусався. Він шурхотів.
Шурхіт був тихий-тихий… але саме від цього Данкові ставало моторошно.
— Я знаю, ти там! — шепотів Данко, натягуючи ковдру аж до носа.
Монстр у відповідь лише зітхав. Дуже сумно.
Одного вечора Данко набрався відваги. Він засвітив нічник, звісив ноги з ліжка і сказав:
— Якщо ти хочеш мене лякати — виходь. А якщо ні, то давай знайомитись.
Під ліжком стало тихо. Потім повільно вигулькнула кудлата мордочка з великими очима.
— Я не хочу лякати… — прошепотів Монстр. — Мені просто холодно і самотньо.
Данко здивувався. Монстр був не страшний, а радше розгублений.
Його шерсть була в пилюці, а лапи тремтіли.
— А чому ти не скажеш про це? — спитав Данко.
— Бо всі діти кричать і ховаються… — зітхнув Монстр. — І тоді я думаю, що я справді страшний.
Данко подумав-подумав… і приніс зі стільця маленький плед.
— Ось. Тепер ти не мерзнутимеш. Але є умова.
— Яка? — насторожився Монстр.
— Ніяких шурхотів після того, як я засну. І жодних страшних тіней на стіні.
Монстр серйозно кивнув.
— Домовились. А я можу… інколи розповідати тобі казки? Я знаю дуже старі й дуже добрі.
— Можеш, — усміхнувся Данко.
Тієї ночі вперше під ліжком було тихо.
А ще — тепло.
І відтоді Данко більше не боявся темряви.
Бо він знав: інколи монстри з’являються не для того, щоб лякати, а для того, щоб їх хтось приручив добротою.