Розділ 9

Дін: Чорт...що відбувається?

- я нічого не розумію, якого фіга це все відбувається. Це не місце для доброти та іншого. Але...я сам не можу слухати ці правила. Чорт! Я точно получу за це від Драко сподіваюся, що хоч живим залишуся.

Т/і: я...я й сама не знаю. 

- хех... Вона говорила так ніби почала довіряти мені більше.

Я притиснув її ближче до себе вдихаючи її аромат, який заповнював мої легені. Такий ніжний, але вона все, ще досі боялась мене тут я з нею згоден. Хоч я нікого не боюся тут, але це місце навіює жах.

Дін: Ти нагадуєш мені мою...молодшу сестру. Таку ж милу та красиву ти схожа копія її. 

- не витримавши ці милі слова злились з моїх вуст. Я вже не пручався тому, що був таким хорошим. Хотілося б, щоб ций час тривав вічно. Коли вона біля мене я відчуваю себе старшим братом і ніким іншим.

Т/і: Дін... розкажеш мені про свою сестру?

- її голос був повний цікавості. Схоже вона допитлива. Ці слова зачепили мене, було б дуже боляче розказувати це. Після стількох років, у яких я старався забути сестру, але не виходило та й зараз не виходить.

Дін: Моя сестра...це...це важко сказати

- видавив я ці слова з себе повільно але по трохи почали ринути слова з моїх вуст.

Дін: Вона загинула в аварії. Моя сім'я вирішила відвезти її в аквапарк. Але по дорозі туди вони потрапили в аварію. Легкова вантажівка їхала з великою швидкістю і не могла затормозити і...

- я зробив паузу недовгу для неї але велику для себе.

Вони не вижили...ніхто не вижив. Мені тоді було 15, а їй 10.

 - з жав руки в кулаки стараючись не заплакати, але очі вже мутніли від накопичених у них сліз.

Т/і

Коли я почула цю історію мені стало дуже шкода його. В 15 років втратити сім'ю мало того, що підлітковий вік, який впливає на всіх по різному та, ще й така втрата.

Це просто не описати словами, як я відчувала величезний сум і не тільки. Обережно і лагідно я спитала його.

Т/і: Дін... мені шкода.

- Я обійняла його сильніше. Це могло сказати більше ніж слова. Слова багато чого не можуть сказати тому я думаю, що краще я обійму його сильніше. Ніби...ніби передати свою незламну силу йому хоч трохи. В грудях щось щолкнуло. Співчуття, біль, розуміння... Шкода його. По моїх щоках скотилось декілька сльоз. Велика тиша було в кімнаті поки не почувся гудок дзвінку. Дін дістав зі свого кармана телефон.

Дін: Чорт...мені потрібно йти.- сказав він серйозним голосом. Не сказавши більше нічого він відчинив швидко двері, що вони навіть трохи скрипнули. З такою ж швидкістю вони і закрились з гуркотом петлі за тремтіли. Почувся ще щолчок замка він закрив мене тут хто б сумнівався. Я лишилась одна в цій кімнаті в цих чотирьох стінах. Присівши на ліжко я почала переварювати все, що сталось кожну дрібничку. Все могло б щось сказати, але що воно мало сказати? Просто спробую зрозуміти історію. Пройшло декілька хвилин трохи переваривши цю інформацію я лягла на ліжко скрутившись калачиком. Заплющивши очі і обернувшись до стіни. 

Дін

Подивившись хто мені дзвонить я побачив на тусклому екрані ім'я. 

" Драко " Ну все...якщо він дізнався вважаймо я труп. Сказавши їй останні слова я швидко вийшов закривши за собою двері на замок. Залишившись за дверима я взяв дзвінок.

Розмова 

Дін: Так...- я сказав коротко і серйозно.

Драко: Ти вже знаєш, що я скажу. Давай швидко в мій кабінет. - грубий голос пролунав з телефону.

Дін: Зрозумів. - сказав я направившись в його кабінет.

Драко завершив дзвінок

Мої кроки швидко лунали по пустим коридорам руки в карманах, а швидка хода наближала мене до кабінету Драко. Декілька раз повернувши я побачив на одних із дверей табличку срібного кольору і позолочений контур. Надпис "Кабінет № 1 Драко Люціус Малфой" була викарбувана великими літерами. Моя рука торкнулась холодної металевої ручки прижавши дверну ручку я відкрив двері зайшовши до кабінету. Драко сидів у своєму кріслі за столом стукаючи пальцями рук по ньому.