Т/і
Він помалу підходив до мене. А зупинився на відстані 5 метрів.Я притиснулася до стіни очікуючи чогось, але нічого не відбувалася. Декілька хвилин від просто дивився на мене скануючи кожну частину мого тіла. Ніби шукаючи, якусь зацепку. Від цього тисячі мурашок пробігли по мені, серце голосно і швидко стукало, а повітря стало важким застрягаючи в горлі лише пропускаючи невеличкі клаптики кисню. Я притиснулася до стіни, як маленький котик, що лякається кожного звуку. Я не розуміла, що він хоче від мене. Підійшовши на, ще один крок до мене він спокійно, але серйозно сказав.
Дін:Привіт. Мені сказали ввести тебе в...майже весь курс справи. Доречі я Дін.
Його голос не був настільки холодним, як у інших до мене, але вірити нікому не можна, це місце не, якийсь смішний жарт, а несправедлива реальність. Розуміючи те, що я майже не знаю сама своїх батьків, але це місце за день показало, що мої батьки не такі, як я думала. Тому повірити тут людині, це, як пройтися на тоненькій мотузці, яка може дуже легко порватися над обривом.Так само небезпечно і тупо.
Відредаговано: 23.07.2025