Розділ 3

– А тепер ти відповідатимеш на мої питання і, якщо ти спробуєш промовчати то. Поступимо по іншому. – Драко показав на охоронця, який підійшов ближче з електрошокером. Серце ніби зараз вистрибнуло б з грудей, зберігати спокій стало важче. Кожне мовчання коштувало б мені нестерпного болю від току. Тому тут вже не промовчиш.

– Добре. – коротка відповідь пролунала з моїх губ, щоб не з'явилося заїкання я швидко відповіла, страх ледь не дійшов до піку, але це трохи подавив гнів на цю людину. "Що я такого зробила, що я тут?" Крутилося у мене в голові. Відволікшись від питання я трохи підняла голову не дивившись на нього.

– Де зараз твої батьки? Ти знаєш, що буде, якщо ти промовчиш.

Горло стало сухим. Я почала згадувати все, що було. Той день коли вони поїхали сказавши, що вони їдуть на відпочинок. Я навіть була рада, що вони поїхали. І вони, і я наберемося сил та трохи влаштуємо відпочинок.

Але чорт, я залишилася у дома сама, і це мабуть лягло йому на руку. Цьому блондинистому хлопцю. Він мабуть стежив за мною хоча хто може знати про це окрім нього.

– Ти будеш продовжувати катувати моє терпіння? Я сказав тобі говорити, а не мовчати. – Драко легенько, але болісно підняв моє підборіддя своїм пальцем. 

Мої очі досі дивилися кудись униз, і це йому не подобалося.

– Подивись на мене. Я сказав швидко подивись на мене! – його голос був приказом. 

На груди ніби притискали ногою перекриваючи трохи повітря. Я неохоче підняла на нього очі. На його сірі бездонні очі ховаючі багато секретів, спогадів, жорстокості та холодності. Великої бездонної холодності. Його пальці, які підняли моє підборіддя, не давали мені не дивитись на нього. Страх пробирав кожну кісточку в мені, а пальці ніби з голками кололи моє підборіддя білю.

– Я повторюю, ще раз. Де твої батьки? – холодний голос заставив мене говорити дивлячись йому в очі. Проковтнувши біль, я почала розмову.

– Точно сказати не можу. Єдине, ще я знаю це, як вони збирали не спіша валізи, куди не знаю. Мама сказала, що вони приїдуть скоро, а тато заперечував кажучи, що не знають коли. Начебто там треба по татовій роботі. Це все, що я знаю. – слова ледве виходили з мене. Я старалась тримати страх при собі. Хоча було видно, що мені страшно.

– Чорт! От же виродки! – Драко відійшов від мене. Дивлячись на мене так ніби я в чомусь винна. Я досі не розуміла, що відбувається. Досі була, як маленька дівчинка, яка нічого не розуміє.

– Тео, проведи разом із охоронцями Асю в її нову кімнату. – Драко зжав руки в кулаки, щоб не використати на комусь злість.

Тел лиш кивнув, і підійшов до мене з розкладним ножем. Пройшовши навколо мене круг, він перерізав мотузку на моїх зап'ястях. Кров почала поступати в руки, і я відчула легке поколювання. Я відчувала полегшення, але не надовго. Двоє охоронців взяли мене за лікті і повели до дверей виходу з кімнати.Тео йшов попереду, а охоронці тримали мене ведучи за Тео. Я бачила красиві коридори, червону доріжку, і декілька мінімалістичних картин, в рамках вкритих золотом чи сріблом, а стіни пастельного кольору. Схожого на бордовий змішаний з сіро сріблястим. Ця краса заворожувала мене, але згадуючи моє положення страх не покидав та й погані думки також. Прийшовши до, якоїсь двері, яку покрито легким лаком, а двері були, трохи старовинні з дуба. Відкривши двері, перед мною. Мене штовхнули в кімнату, і я ледве не впала. Легкий щолчок почувся ззаду. Обернувшись я побачила, що двері вже закрили. Зрозумівши, що мені не вибратись я почала оглядати кімнату. Дерев'яна підлога, сірі стіни, невелика тумбочка світлого кольору дерева, і ліжко каштанового кольору. Сіра подушка з сірл-чорним покривалом і лише невеличкий круглий клаптик ковра коло ліжка. Ніякого вікна лише дві лампочки, які доволі добре освітлювали кімнату.

– Для проживання, як раз підійде. Стоп... Про, що я думаю? – запитала я себе. 

Я, що так швидко здалася? Ні я просто розглядаю кімнату і все це. Мене досі лякало те, як повів себе Драко. Почувши, Коля я сказала, що батьки кудись поїхали. Я все, ще не розумію, що відбувається. Я помалу підійшла до ліжка, обережно лягла дивлячись в стелю. Багато питань крутилось в голові, але не тільки вони ще й страх, паніка, злість, не розуміння. Все це не давало мені спокою. На знаю, як але я потроху засинала, поки не заснула до кінця.