Творча автобіографія юного автора

         Привіт! Мене звуть  Володимир. Мамі здавалось, що жодне ім'я не достатньо гарне для її синочка, але вона обрала саме це ім'я за частину «Мир». Щоб був добрий, мирний хлопчик і жив "в мирі з Миром". Малим я такий і був. Та й зараз ні з ким не б’юся і обожнюю обійматися з близькими.

          Малим фізику любив вивчати, скочуючи камінці з гірки годинами. В рік та вісім місяців вже знав всю російську абетку, в два роки читав короткі слова і рахував до 30. Тато не повірив і приїхав цей факт перевіряти пультом від ТБ: клацав канали, а я всі цифри назвав. Ото він неймовірно здивувався! Він завжди живе окремо..

А маму ще раніше здивував, вперше прочитавши в магазині назву мила «Агу», яке до того  ніколи не бачив. 

       Потім, в ті ж мої 2 роки, в 2014, терористична федерація розпочала локальну війну в нашій країні - і мама різко перейшла на українську мову,  а я перестав її розуміти. Вона це побачила і стала спілкуватися російською, українською і англійською. В 3 роки я вже сам по-дорослому читав і казки, і товстезну Незнайку цими мовами, і дитячі книжки з англійської. А невдовзі вперше поїхав до бабусі, тата мами – і надзвичайно здивував її своєю англійською. А вона в мене вчителька та перекладач з англійської, навіть за часи СРСР до Голандії їздила. А я її здивував. Пташками, тваринами, фігурами, кольорами, іграшками англійською. «Він знає, чого і я ніколи не знав» - сказав знову здивований тато.

           І я дуже хотів до школи! Але вона мене так здивувала.. що я її зненавидів. Мене ображали і били двоє в 1-А. А потім і в 1- І.. так, що зір впав. Я обожнюю книжки! Вони мої перші та найкращі друзі! Але мені заборонили їх читати і дивитися улюблені документальні фільми про тварин через нескінченнє падіння зору.

        І вчителька сварила за приклади і задачі виразом, які «ще не вчили». Хоча потім же все одно вчили. І постійно сварилася мамі, що її не чую. А звала мене Вовою, хоч знала, що так мене рідні не називають, і я не звик. А до дитини ж треба звертатися, як їй звично і зрозуміло.. І знову сварила, що не реагую на неї. І так 2 роки.. І за розглядання гірлянд на перерві в сусідньому класі теж сварила, навіть не питаючи, що мені там цікаво. Мама після її сварки раз мало не вмерла, бо в неї серце слабке. Просив не виказувати більше мамі її постійне чомусь невдоволення мною, а вона все продовжувала. Маму хвилювала і засмучувала. Я її зненавидів. І уроки її зненавидів. Всі.

            Влітку сказав мамі, що більше до неї ніколи не піду. І не пішов.  Хоч після атестації за 3 клас і зазивала, добренькою прикидалася. Здивувалася, що без неї все можу. А я не пішов.

          Мама хоч і сувора вчителька, але рідна. Хоч і вимагала кожне завдання зробити і на кожне питання дати тільки повну відповідь. І ще не злитись на це.  А я злився. І на завдання. І на тих, що били і брехали. І на  школу. 

        Писав казки про піщаних ляльок і сортування сміття, де теж билися і сварилися. Мамі вони завжди не подобалися.  Для завдання дуже просила написати мирну казку. Ця їй сподобалася. І Хрещеній. І моїй новій найкращій вчительці - з української - теж. А татові подобаються мої дванадцятки.

     Коли я був менше,тато нас брав на косу Пересип з палаткою. Мама там завжди сміття прибирала, тато викидав в 2 баки на зворотньому шляху. Навесні якось після шторму все узбережжя мама прибрала. Тоді трактор єгер з того заповіднику викликав. Я інколи допомагав. Або там друзів знаходив. Або в Солоному лимані. 

          В Лимані вже і підлітки зі мною самі забажали знайомитися і спілкуватися. Там ніхто на мене не дивиться косо. А з Андрієм ми більше за всіх там тренувалися в спортзалі, і гуляли, і грали в Румі – і стали найкращі друзі. І завжди будемо тепер друзями. От переможе рашистів і повернеться з війська. 

         У Волосському біля річки ми любимо відпочивати з татом. До мене там прибігає білий собака, якого я назвав Аватаром і запросив у свій твір. Мама каже, що я завжди був ідеальною дитиною і вмів себе зайняти, розважити, вигадати щось цікаве і годинами тим гратися. Якщо нас не приймають інші,  можемо й самі себе зайняти. Чи не так?

         Всі в класі вже знають, що я розумний, пишуть й питають, як розв'язувати складні приклади з математики, які вчителька їх не вчить робити. Питають правильні відповіді на контрольних з інших предметів. Деяким відстаючим  я часом підказую, щоб здивувати інших хорошистів. Але До школи і зараз не хочу. Вдома мені краще і зручніше. Але приємно, коли можу, краще за інших. Всіх, хто вважав мене гіршим. 

Раніше тільки Валентина Анатоліївна мене розуміла. Не хотів завчати чужий текст, то розповідав на відео про себе - і хвалила завжди. І як рідна. Тільки англійську і робив із задоволенням. 

        Тепер стало багато вчителів і багато з них мене хвалять. Я тепер і уроки української мови навіть наче люблю. У нас тепер така вчителька! Всі тільки й поспішають відповідати. Навіть на олімпіаду пішов з української. Я..  І на математику. Щоб вчителька зрозуміла, що недооцінила мене достатнім рівнем. Сто балів зі ста набрав. І Грінвічі перше місце.

       Ще б відпочивати давали всі ці уроки. Я не встигаю. Навіть улюблені аудіокниги наслухатися не встигаю.

     А гірлянди ми тепер ніколи не знімаємо вдома, бо я їх люблю.