Сміттєвий монстр на захисті довкілля

        Якось до берега річки приїхали четверо чоловіків рибалити. Влаштували гучне гуляння. Збираючись додому, залишили по собі купу сміття.

       Вночі була негода. Блискавка вцілила у ту купу – і з’явився Сміттєвий монстр. Виглядав він дивно. Стрункий, вищий за дорослу людину. Він мав ноги й тулуб з чогось  незрозумілого, середнього між склом, металом і пластиком. Цю хаотичну суміш важко було розрізнити. Здавалося, що в ньому міцно з’єднано шматки різних матеріалів. Тільки плямистість і смугастість кидалися в очі. З квадратної голови стирчали шматки електричного дроту, а всередині виднілося ніби зелене листя. На животі була етикетка від торту, а за нею гуркотіли, перекочуючись камінці. Руки були наче гумові, дуже гнучкі і рухливі. Найбільше лякали величезні очі з металевих кришок.

       Всі туристи, бачачи його, лякалися, казали неприємні слова на його адресу та втікали, хто куди. Він підійшов до води і побачив своє відображення – геть не схоже на цих людей.

       Монстр засумував, бо ні з ким було товаришувати.

         «А чого це я опинився в цій місцевості, де всі такі інші?» - розмірковував він, – «мені не подобається, коли мене називають «смердючим сміттям». А що таке сміття?»

        І тут він помітив, як останні з людей прихопили з собою пакет, сказавши, що там сміття. Там були недопалки, пляшки, плівка, шматок паперу, навіть зламана іграшка. Частинки чогось подібного були і в нього.  Він побіг за тією автівкою, не відчуваючи втоми. Побачив, як пакет викинули в бак біля дороги. Бак був майже порожній. Монстр почав блукати берегом і, знаходячи сміття, збирати його, відносити в бак. Потім він заліз туди на ночівлю. 

         Наступного дня продовжив прибирання. Зібравши все сміття, знов занудьгував. Аж раптом він побачив великого страшного монстра на колесах, який проковтнув все, що було в баку.

              Проходили дні. На берег іноді приїздили відпочивальники. Але як і попередні, боялися Сміттєвого монстра.

          Тільки одна дитина не злякалася його і промовила з посмішкою: «Як добре, що ти стало живим, а не розкиданим по всьому березі». І Монстрик посміхнувся у відповідь. Тепер він знав, що зробив добру справу, коли все позбирав.

— А ти знаєш ще таких, як я? – запитав він.

— Ні! Я ніколи не був на сміттєзвалищі.

— А Що таке «сміттєзвалище»?

— Це місце, куди звозять все сміття, яке виховані люди викидають у смітники.

«Отже, я вихований» - подумав Монстрик, -«але не людина ж.. Людям добре від того, що мають компанію.»

— А як мені потрапити на те сміттєзвалище, де живуть такі, як я? – спитав він.

— Сховатись у бак. І тебе відвезе машина. Але я не знаю, чи є там істоти, такі, як ти. 

— А я так хотів мати друзів..-засмутився Монстрик.

— Я можу бути твоїм другом, якщо ти живеш тут. Ми тут часто відпочиваємо.

         І вони стали друзями. Дитина погукала свого великого білого собаку Аватара, щоб гуляти і гратися утрьох.

       Коли вони поїхали, Монстрик знов засумував. І зважився на подорож всередині Страшної машини. Він побував на величезному сміттєзвалищі, але не знайшов нікого, схожого на себе. Йому там геть не сподобалося! Тож він дочекався ту саму, вже не страшну, машину й повернувся до берега. Він вирішив, що це його домівка, яку він оберігатиме від сміття. І шукатиме там нових друзів.