Монстр

Кожну ніч, коли Місяць досягає повні, я провожу на Лопанській стрілці. На сходах, що спускаються прямо до води, у мідній чаші запалюю вогника, годую його топленим маслом, читаю мантри Благому та практикую пранаяму. Отриманої енергії мені вистачає якраз на місяць, щоб не збожеволіти від голоду.

Був липень. Я повертався з Лопанської стрілки додому. Коли проходив парком Шевченка, сильний запах їжі змусив мене звернути зі шляху.

Їжа сиділа під деревом та мала вигляд юного дівчиська, що невміло перерізала собі вени. Крові натекло багато, але крововилив, схоже, вже припинився. На вигляд звичайне дівчисько, років п'ятнадцяти. Русяве волосся з рожевими кінчиками закриває ліве вухо, а права сторона голови коротко підстрижена. З правого вуха звисають ланцюжки та металеве перо сережки-кафи. Рожева блузка з мереживом підкреслює бюст та залишає голі руки. На ногах чорні брюки. І все це заляпане кров'ю.

Ну що, можна починати їсти, смачного мені. Ось тільки цікаво, що з нею сталося. Ех, казала мені мати: «Назар, цікавість тебе колись погубить».

— Ну і що сталося? — запитав я в їжі.

Дівчина підняла очі та подивилась на мене. Так, все цікавіше! Ранок, порожній парк, юна приваблива дівчина бачить перед собою кремезного невисокого чоловіка середніх років з відверто бандитською пикою: квадратне обличчя в чисельних шрамах, масивне підборіддя, виступаюча вперед нижня щелепа та зачіска їжачок. Біла бавовняна сорочка та сірі льняні штани не дуже пом'якшують моторошне враження. А тут — повна байдужість. Це я знаю, що в мене замість лібідо — жага крові. А дівча про це знати не може.

Добре, підвищимо ставки.

— Так що сталося? — повторив я питання і позіхнув, як це у фільмах показують: щелепи трішки видовжуються вперед, рот широко розкритий, трьохсантиметрові ікла випущені на повну. Навмисно перед дзеркалом тренувався. Так-то мені взагалі дихати не обов'язково, крім як для практики пранаями, і позіхати мені не потрібно (ну добре, довжина ікл на справді два сантиметри шість міліметрів, і так, я їх дійсно вимірював лінійкою). А потім уважно подивився дівчині прямо в очі. Нуль емоцій. І раптом мене «накрило».

***

Я на хвилинку зупинився перед вітриною, розглядаючи своє відображення. Точніше — зупинилась. Поправила волосся, щоб не закривало кафу. Теплий вечірній вітерець приємно обдував тіло, охолоджуючи його після полудневої спеки. Трішки повела плечима, переконуючись, що нова рожева блузка сидить гарно. У паху ниє від вчорашньої втрати цноти. Спогади про ласки Олежки викликають посмішку. Йду далі. Ось і двір, де живе моє кохання.

Що?

Цей мерзотник сидить на лавці та цілується з якоюсь шльондрою! Підходжу, даю йому ляпаса і розгортаюсь, щоб піти з гордо піднятою головою. Мене зупиняє вереск шльондри. Олежик лежить на лавці, наче знепритомнів. Далі все як у тумані: швидка, лікарі, поліція, плачуча пані Марина — мати Олега. Слова експерта, що приїхав з поліцією: «Смерть через серцевий напад». Це у сімнадцятирічного шпажиста, переможця багатьох турнірів, що декілька годин на день проводить у тренуваннях, серцевий напад? Ні, я точно знаю, що то я його вбила своїм ляпасом. Я монстр, що не має права на існування!

***

Повернення до реальності було таким же миттєвим, як і занурення у морок. То переді мною не їжа, а сестра по надприродному світу — недавно ініційована відьма. Чому відьма? Бо тільки ці істоти можуть ось так, на пряму передавати свої думки та почуття. Схоже, дівчина не розуміє, хто вона є насправді. Втрата цноти активізувала її сили, ось вона і передала при контакті очей свої спогади, у яких зараз вариться, немов у пекельному казані.

— Вбий мене, я монстр, — шепоче дівчина. — Вбий, я бачу, ти можеш.

— Як тебе звуть, монстр? — питаю її.

— Мирослава.

Дивлюсь на дівчину. Якщо я візьму її ученицею — на одного монстра в цьому світі стане більше. Світ це переживе, а ось ця дитина магії …

Дістаю мобільник та набираю янгола Гандгарва. Він лікар, психотерапевт. Йому не звикати рятувати життя людей… і відьом також. Хай він з нею возиться.

— Алло! — роздається в слухавці. — Назар, якщо ти знов когось випив, то я відразу кажу: ховати труп я допомагати не буду. Сам впораєшся. Ти мені ще за минулий раз винен пляшку коньяку.

 Швидко пояснюю ситуацію.

— Зрозумів, зараз буду! А ти вали хутчій до дому: тебе лікувати від сонячних опіків мені буде ніколи.

 Розгортаюсь та йду геть. Шива-Милостивець, сподіваюсь, я все зробив вірно.