Монологи неприкаянних
Надзвичайно задоволений раб
-І ось тепер ви дивитись на мене осудливо? Після всього що я зробив,після всього чим я пожертвував? Всього що згудував тому ненаситному монстрові під кличкою страх,що так м'яко ластиться до свого хазяїна-суспільства. Я кидав в його пащу свої надії,мрії й сподівання,своє кохання,свої принципи,кидав ті нитки що називались дружбою, на колір яких його хазяїн так невдоволено цокав. Та він і мій хазяїн теж само собою. Зуби цього звіра кришили мою радість а туфля істоти,що тримала повідок підсувала до мого обличчя те що я ненавидів і змушувала щиро на це усміхатись. Ні-ні,очевидно тепер мені це подобається. В кінці кінців я згудувам йому мою гідність. Хоча ні,тої я позбувся в першу чергу. Мало на що згожа річ, якщо ти плануєш прожити життя в щасті і мирі. В точності як і сміливість,мерзенна потвора що колись їла мене з середини ідеями котрі зруйнували б мене й ту дозу щастя,що зараз я маю. А зараз вона,подарована мені іншими,завернута в упаковку зі схвалення була відібрана. Відірвана від моїх рук дарувальником. Та я не те щоб сильно тримався,подібного опору ні монстр, ні хазяїн не схвалюють. Чому ви дивитись на мене з усім цим призирством,Панове? Вам...вам віддати ще щось?
#1770 в Сучасна проза
#940 в Молодіжна проза
Відредаговано: 07.11.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
