Розділ №9. Хороший натурник

Девід Блейк:

“Моно. Хрома. Тизм” — тринадцять літер. Тринадцять відтінків сірого, від якого я став залежним. Тринадцять довгих днів, які я немов бовдур провів у своєму кольоровому світі, мріючи знову потрапити в  її обійми. Відчути на собі її пальці. Чи хоча б постояти за її спиною та подивитися зі її роботою, як раніше. Перед моїми очима завмерла картина в половину мого росту. Настільки жива, що на якусь мить мені захотілося стати нею, тільки б вона подумала про мене зараз. Тільки б захотіла домалювати її та дізнатися, що ж там ховалося поміж ключиць. Тільки б торкнулася знову. 

Набридливий гомін огортав галерею. Сьогодні в ній було лише п’ять робіт і я сподівався, що Грейс прийде сюди хоча б заради того, щоб подивитися на них. Але її не було. Втім, воно не дивно. Після того дня, вона зачинила студію та перестала виходити на зв’язок. 

— Містере Блейк? — почувся голос за моєю спиною якоїсь жінки у вишуканому костюмі. — Я б хотіла придбати цю картину. Скільки вона коштує?

— Вона не продається, — спокійно відповів їй, не зводячи погляду з власних очей. — Жодна з цих картин не продається. 

— Чому ж? — поцікавилася вона. — Всі картини мають свою ціну. Просто назвіть її, а я подвою. Що скажете?

— Скажу, що мені байдуже, — так само монотонно відповів їй, та стомлено видихнув повітря. За цей день, до мене приходило вже кілька десятків людей, які хотіли їх купити. Саліван мав рацію. Вони викликали ще той ажіотаж. — Це роботи з моєї особистої колекції, і я не продам їх. 

— А що так? — поцікавилася незнайомка. — Невже вони мають для вас особливе значення? Я чула, що ця художниця доволі дивакувата, та й картин у неї не так багато. Всі  в монохромії. Ніби дівчинка застрягла в якійсь чорно-білій ямі. Втім, усі художники трішки божевільні, правда ж?

— Мені байдуже, що ви про неї думаєте, — роздратовано зауважив. Невже їй більше не було чим зайнятися? — Я купуватиму всі її роботи, тому що вони мені подобаються. 

—  Хіба ви не спеціалізуєтесь на кольорових роботах? — здивувалася вона й мало не сплеснула руками. — Я чула, що ви великий поціновувач акварелі. 

— Як бачите, смаки змінюються, — знизав плечима й вже розвернувся, щоб покинути цю божевільну жіночку, як вона раптом втокмачила мені в руки складений папірець та пішла на вихід. — Що це…?

— Одна моя учениця шукає нову модель, — на мить зупинилася вона та розтягнулася в посмішці. — Уявляєте? Якийсь бовдур розбив її серденько і вона тепер шукає на кого перемкнутись. Гадаю, з вас вийде доволі хороший натурник. У вас до болю спокуслива шия та лінія губ. 

Незнайомка весело розсміялася та пішла на вихід, залишаючи мене наодинці з клаптиком паперу, на якому виднілася знайома адреса. Пальці невагомо стали розгладжувати згини й перед моїми очима опинився ескіз. Те саме зображення, коли я опустив її камеру вниз і вона захопила мої губи, шию та частину оголених грудей. Десь збоку виднілась літера “М”, яку вона так і не перетворила в підпис. 

— Хто це був? — запитав Саліван, поглядаючи через моє плече на ескіз. — Це передала Грейс? Ти дочекався її?

— Ні… Гадаю, це була її наставниця, про яку вона колись згадувала, — загальмовано відповів, все ще не наважуючись відірвати погляд від малюнку. — Закриєш галерею? Мені треба йти.

— До неї…? — занепокоєно перепитав він, хоча й сам знав відповідь. — Не дивись так на мене. Я взагалі більше не дзвонитиму тобі і не писатиму. Може ти не знав, але бачити тебе в такому стані — не найприємніша в світі річ. Тому йди до своєї Моно та повертайся до тями. 

— Гадаєш, вона пробачить мені?

— Не знаю. Але на всяк випадок скинь перед нею сорочку,  як тільки увійдеш в студію. Судячи з цього ескізу, це додасть тобі плюсик в карму.

Хотілося розсміятися від абсурдності, але щось в його словах мало сенс. Якщо для того, щоб вона вибачила мені, доведеться позувати голим — то бог з ним. Що завгодно, аби вона знову повернулася до мене.