Розділ №3. Ви можете закохатись в мене?

Девід Блейк:

«Невдала спроба скинути нерви» — повторив її слова у своїй голові, розглядаючи своє чорно-біле  зображення фотографічної якості. Якщо для неї це було лише ескізом, тоді як виглядали її повноцінні роботи? Я здійняв погляд прямісінько на цю дивакувату дівчину та примружив очі від яскравого спалаху. 

— Не хочете нарешті роздягнутися...? — промовила та сама Грейс Моно, на яку Саліван готовий був молитися. Й схоже, що я нарешті зрозумів, чому. Ця дивачка дійсно вміла малювати. Але як вона могла мене сплутати з натурником? — Агов…? Я теж спала п'ять годин за останні дві доби. Тому давайте якось вже скинемо з вас зайвий одяг та візьмемось до роботи? Чи ви зібралися тут заснути зі мною? Я не проти, але дивана буде малувато для нас двох. 

— Насправді, я не натурник, — спробував донести до неї цю думку, але певно вона мене не правильно зрозуміла й закотила очі ніби дитина. 

— Я помітила, — дівчина  підійшла  й тихо заговорила, як до психа. — Не знаю де вас знайшов містер Роук і що ви йому наплели, але мені байдуже чим ви займаєтесь. У цьому дурному житті ми всі крутимось як можемо. Тому я нічого не казатиму йому. Просто зніміть нарешті цю кляту сорочку. Я хочу бачити ваші голі плечі та гарну лінію шиї. Все інше мене не цікавить. 

— Вам настільки подобається моя шия? — зірвалося швидше, ніж я встиг подумати про це. — Тобто...   Я вам подобаюсь як модель? 

— У вас доволі гарні риси, не переймайтеся за це. Хороший художник може закохатися в будь-кого. Ви будете красенем, чесне слово. Я зацікавлена в цьому. 

— Закохатися? — перепитав, поки вона все ж таки підійшла впритул й стала  м'яко  розстібати на мені сорочку. — Що ви маєте на увазі?

Варто було їй зачепити мою шкіру, як вона відразу ж вкрилася сиротами. Нервів на виправдання не залишилося, тому я мовчки перехопив ініціативу на себе й все ж таки розстібнув сорочку, залишаючись посеред студії із голим торсом. Було цікаво подивитися, як вона працює. Саліван мав рацію. Було в ній щось магнетичне, що змушувало йти на поступки. 

— Це важко пояснити людині з вулиці, — знизала вона плечима.  — Для портретистів малювання чимось подібне на стосунки. Я можу годинами вдивлятися у дрібні деталі, вивчати вигини та торкатися чужих губ пальцями, щоб передати текстуру. Тому провівши за картиною декілька діб підряд, виникають відповідні почуття. От ви б могли дивитися тиждень на одну й ту саму людину, яка вам не подобається...? 

— Навряд чи... 

— В тому то й справа, — знизала вона плечима й клацнула на кнопку. — Чим більше ти кохаєш людину, тим довше можеш її бачити. Чим довше ти її бачиш, тим краще її знаєш. І чим краще ти її знаєш, тим реалістичніше можеш намалювати. По роботах завжди видно, що відчував автор. 

— Тоді наскільки сильно ви можете закохатися в мене...? — зірвалося з губ і я подумки вдарив себе добряче по голові за ці слова. Ця дівчина змушувала мене нести нісенітницю. — Тобто…

— Хочете перевірити? — розсміялася незнайомка та  закотила очі. — Настільки сильно, наскільки ви захочете, щоб я це зробила. Тому розслабтеся нарешті та спробуйте показати свою кращу версію. Я дивитимусь на вас найближчий місяць. Тому дайте мені причину закохатися у вас. 

Божевільний погляд знову зупинився на шиї, викликаючи дивне бажання змусити її це зробити. Змусити її дивитися на мене так якомога довше. Роздягати очима. Не відводити погляду. Вивчати.  Не знаю чому, але ця людина викликала в мене шалене бажання показати себе з кращої сторони. Прив'язати її до себе та змусити торкатися лише мене. Тому я без задньої думки замість того, щоб просто опустити вниз сорочку, скинув її повністю та підійшов впритул. 

Пальці обережно опустили  об'єктив нижче, на шию, яка їй так подобалася, поки я не відводив очей від Грейс. По кімнаті майнув спалах і я задумався про черговий кадр. Цікаво, якби я опустив її до своїх ніг, вона б  теж сфотографувала те, що опинилося б перед її обличчям? Від цієї думки стало настільки спекотно, що я не відразу почув її спокійний голос:

— Не переймайтеся, це цілком нормально. Ви нічим мене не здивуєте.