Монгольська навала
Посли з пекла
Рязань, грудень 1237 року.
Великий князь Юрій Інгварович сидів у тронній залі. Його пальці били по різьбленому підлокітнику – нервовий жест, якого не помічав навіть сам. Перед ним, немов тіні, стояли п’ятеро чужинців.
Посли Батия.
Чорні очі, зухвалі посмішки, мовби вони вже бачили Рязань у вогні. Один із них, високий монгол у червоному плащі, зробив крок уперед. Його голос звучав спокійно, майже ввічливо:
— Великий хан Батий, онук Чингізхана, наказує вам підкоритися. Кожне місто, що віддасть нам золото, коней і своїх дочок, буде жити. Кожне місто, що відмовиться, буде стерте з лиця землі.
Молодший князь Федір, син Юрія, стискав кулаки. Він був молодий, гарячий. Не чекаючи відповіді батька, він ступив уперед і плюнув у лице послу.
— Підкоряйтеся? Русь не раби! Повертайтеся до свого хана і скажіть: він отримає лише залізо!
Посол витер обличчя. Посмішка не зникла. Він нахилив голову й промовив лише одне слово:
— Смерть.
Наступного ранку татари зникли за горизонтом. Через три дні перші вершники Батия підійшли до міста.
Відредаговано: 21.03.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
