12. Тимчасове падіння куполу.

1234 роки тому

-Мак, я розумію, що в тебе великі плани завоювання, але я не вірю в те, що ми можемо взяти під контроль цих людей.

-звісно всіх ми під контроль не візьмемо, але одне маленьке містечко можна контролювати без проблем.

-маленькі міста не по мені.

Парирувала Еліз, яка саме стояла біля Алана та обіймала його.

-ми знаємо, що вони не для тебе, але великі теж не для тебе, ти всюди створюєш проблеми.

Жартуючи сказала Катаріна.

-а потрібно вам це спокійне життя?

-так. Ми хочемо жити спокійно, а не весь час бродити містами і селами.

-ви так хоч світ побачите.

-ми вже побачили.

Зауважив Чарльз.

-ти маєш бути на моєму боці.

-чого ж це?

-бо твоя стихія вода. Я б зрозуміла Аріадну, Катаріну, але не тебе. Вода непостійна, непокірна.

-але і воді інколи потрібен спокій і безпека.

Дівчина пирхнула та відвернулася.

-робіть, що хочете.

-Еліз, почекай мене і ми прогуляємося містом.

Крикнула я навздогін.

-добре, Арі, я чекаю надворі.

Вийшовши з будинку я побачила Еліз, яка стояла припершись до стіни будинку.

-тобі теж подобається ця ідея?

-мені інколи потрібен спокій, але для цього мені не потрібні села, бо я їх жах як не люблю. Моя душа любить великі міста.

-ось і я про те.

-будь спокійна, що може статися? Ти й там знайдеш чим зайнятися, я впевнена. Врешті-решт у тебе є я, твоя подруга, ми і там влаштуємо шоу.

-я в тобі не сумнівалася.

-ти краще скажи мені як ваші відносини з Аланом?

-чудово. У нас чудові відносини. Ти наша фея, якби не ти то цього б не було.

-не перебільшуй, я просто підтовкнула вас один до одного.

-Еліз, Арі, йдіть, будь ласка, сюди.

-йдемо, Чарльз.

Ми знову зайшли в будинок.

-Еліз, Арі, ми вирішили куди будемо їхати.

-і куди ми будемо їхати?

-дивись, це місто на півночі, досить віддалене, там наша магія ще ніколи не проявлялася, тобто люди про неї не знають, людей мало. Ми зможемо їх контролювати.

-ти хочеш, щоб ми стали затворниками?

-це не найгірший варіант. Звісно тебе ніхто не тримає, але наша сила в тому, що ми разом, а не в тому, що ми поодинці.

-Мак правий.

-з якого часу нами командувати став Мак?

-тобі щось не подобається?

-так, нами командувала Арі, ось хай вона і надалі командує.

-я не проти, вона хороший лідер, ти згодна, Арі?

Рішення було важким, адже в моїх руках життя людей, моїх друзів.

-ми поїдемо на північ, але будемо змінювати місця життя, бо це може погано кінчиться. Затримуватися на одному місці небезпечно.

-добре, так і зробимо.

-ми поїдемо на конях?

-ми з хлопцями вкрали коней, хто на якого сідає?

-Катаріна найгірше їздить верхи, тому хай забирає мого коня, Ребекка дуже спокійна, не переймайся.

Сказала я.

-дякую.

-завдяки своїй силі коні найкраще поводяться зі мною, тому давайте мені найменш керованого. Мак, ти заключаючий, дивись, щоб ніхто не втратив шлях. Один за одним спостерігаємо, якщо щось з кимось стається то зупиняємо інших, щоб не заблукати, всім зрозуміло?

-так, командире.

-ну тоді відправляємося, Алане, можна твій артефакт?

-звісно.

-як ти його там називаєш колас?

-компас, Арі.

-так, він.

-то ти ведеш нас?

-є ті хто проти?

-звісно ні.

-тоді я.

Я відкрила компас. Шлях на північ.

Вдаривши коня я помчалася на північ. Поверннувши голову я побачила, що всі теж побігли. Вже через один день шляху ми були в тому самому селі, яке вказав Алан.

-ми на місці? Нарешті. Я думала з розуму зійду в цьому сідлі. Дорога була безкінечна.

-зате ми нарешті добралися. 

-і що ми будемо робити в цій глушині?

-Еліз, ми тут отаборимося, а потім будемо вирішувати, що робити далі.

-добре, Арі, тільки заради тебе.

Минув тиждень

-всі зібралися?

-так, Арі.

-так ось я вирішувала питання нашої безпеки і змогла створити одне заклинання, за цей тиждень ми з Еліз перепробували багато заклинань і одне все ж таки виявилося робочим. Це заклинання невидимості, ілюзія, називайте як хочете і зараз я хочу показати вам як воно діє. Всі за мною.

Вийшовши з будинку ми зупинилися біля нього.

-прошу всіх стати позаду.

Я почала читати заклинання та будинок щез, воно працює.

-це ж чудово. 

-це одне з моїх найкращих побутових заклинань.

Минуло 30 років

-що ти хочеш нам показати, Маку?

За круглим столом сиділо 7 магів, семеро друзів, які були разом вже більше 30 років, за цей час кожен з них обзавівся домівкою, сім'єю та дітьми, які також перебрали дари своїх батьків, але єдине, що було незмінне це їхня дружба. Вони підтримували один одного, допомагали один одному, ніколи не залишали один одного. Мак одружився на простій дівчині, селянці, яка жила поблизу міста на півночі, де вони вперше заснували табір. Чарльз одружився на Катаріні та в них була щаслива сім'я, як і очікувалося свої долі з'єднали також і Алан з Еліз. Ашер одружився на заможній міщанці, яка жила на сході. Там він здобув титул барона і жив разом з жінкою, а щодо мене. Я вийшла заміж за чоловіка з титулом та владою. Він обіцяв мені гроші, титул, владу та недоторканість в його віконстві, натомість я мала всього лише бути біля нього та народити йому нащадків з магічними дарами, що я і зробила, хоча це був шлюб по розрахунку я ні краплі не жаліла, адже з часом полюбила його. Він завжди був щирим та чесним, робив для мене все, що я забажаю. Він поважав мене та мої сили. З часом проста симпатія переросла в справжнє кохання, яке породило 3 дітей. 2 синів і одну доньку. Спеціально для наших нащадків був створений артефакт, який заміряє магічну силу. З часом ми почали набирати сил, досвіду та підтримки збоку влади. Таку підтримку створював батько Елеонори. Тесть Ашера, також підтримку створював мій чоловік. Вісконт Емір.