6. Я не цілителька.

-готова? Агата вижме з тебе всі соки.

-уявляю собі.

Я зайшла до кабінету та побачила Агату, яка саме молола якісь трави.

-я залишаю вас удвох, не повбивайте одна одну.

-подивимося, як піде.

На цих словах Ліді вийшла з кімнати залишивши нас удвох з Агатою.

-ну що ж давай починати. Який в тебе рівень цілительства?

-незнаю. Я не готувалася стати цілителем.

Знизала я плечима та вирішила відповідати чесно. Не приховуючи, що мої знання нульові.

-добре, тоді подивимося на твої знання. Перев'язувати рани вмієш?

-так, худо, але вмію.

-хоч щось, а щодо цілющих трав. Вмієш їх визначати?

-ні, можливо, знаю пару-трійку трав.

-яди? Отруйні трави?

-знову ні.

-тоді, що ти взагалі вмієш?

-навідміну від тебе мене не навчали цьому. В палаці вивчався етикет, різні науки, але цілительство ні. Всі думали, що це буде не потрібно. Якщо ти думаєш, що в палаці дають інформацію на срібному блюдечку то це не так. Багато чого замовчують, щоб молодші діти не лізли в справи держави, щоб не були конкуренцією для старших спадкоємців. Більшість молодших дітей навіть не вміє захищати себе, бо їх не вчать цьому. Чим більш молодший ти, тим менше інформації тобі надають, ось так.

-не роби вигляд, що твоє життя було таке важке. В той час як ти лежала на м'яких перинах я боролася за своє життя. Всі тут боролися за своє життя.

-я не винна, що народилася в сім'ї князя. Якщо ти хочеш вивести мене то в тебе це не вийде. Незнаю, чому ти так погано до мене ставишся, але нехай. Мені не потрібна твоя допомога.

-подивимося як ти заговориш коли прийдеш до мене з пораненням. Я бачу, що моя наука тобі не потрібна, тому вали звідси.

-я з задоволенням.

Я вийшла хлопнувши при цьому дверима та понеслася наче фурія до себе в кімнату. Що вона собі взагалі думає? Знаю, її життя не мед, але я теж живу не солодко. Навідміну від мене її хоча б не мають вбити через свого ж брата. З цього випливало питання, що мені робити далі? Як далі жити? Довго я тут не проживу. Мене вб'ють в найкращому випадку через 2 місяці, можливо, тікати? Але куди? Мені немає куди податися. Єдине місце де мені раді це місце сили, але довго я там не зможу пробути. Туди і відправлюся.

-земля з під ніг піди, мене під землю підведи.

-і ти знову тут, що на цей раз?

-скажіть, що мені робити? Як поводитися коли твій брат хоче тебе вбити чужими руками?

-мене, як і багатьох інших, не раз намагалися вбити, але, як бачиш, нікому це не вдалося. Будь як я. Ти-мій нащадок, будь такою, як я. Хоч усі хочуть тебе знищити, ти тримайся міцно на своїх ногах та знайди собі союзників. Хай вони пробують тебе знищити, хай роблять, що хочуть. Твоя ціль не виказувати свої почуття та триматися. Пам'ятай, що тут тобі завжди раді. Пам'ятається я не закінчила ту історію, яку починала минулого разу. Мені здається ти хотіла почути продовження?

-звісно хотіла.

-ну тоді слухай.

1235 років тому

-Алане, ну довго ще там?

-це кропітка робота Еліз, тут потрібна повна концентрація, час та певні знання. З цього всього в мене є тільки час, адже ти не даєш мені змоги на концентрацію та немає певних знань, бо я маю весь час наглядати за тобою, щоб ти не вляпалася в неприємності.

-Еліз, залиш його в спокої і краще йди до мене на кухню, поп'ємо чай, інакше мій браслет буде закінчиний не як планувалося через тиждень, а через місяць.

-от бачиш, нормальна людина, не те, що ти. Тепер вона моя найкраща подруга, а не ти.

-я не був твоєю найкращою подругою.

-ой, не переводи тему, ти чудово знаєш про що я.

-Еліз, заспокойся, давай краще вип'ємо чаю та вийдемо в місто погуляти.

-чудова ідея, Арі.

-я не маю часу з вами возитися в місті.

-а хто казав, що ти нам потрібний?

Проязвила Еліз як завжди.

-відпустити вас в місто самих? Ви з глузду з'їхали? Ви видасте нас.

-я подивлюся за Еліз, не переймайся ти так.

Сказала я та очікувала на реакцію хлопця.

-за вами двома потрібно слідкувати.

-я тебе прошу, нічого ж не станеться.

-тобі нагадати як ви видали нас в минулому місті не пробувши там і тижня?

-це ж було всього 1 раз.

-а позаминулого разу, а позапозаминулого? Цього вам було мало?

-ти правий, косяків у нас справді багато, але ж ми не винні і просимо в тебе вибачення, так, Еліз?

-ні, Арі. Ми вже визначилися, що Алан в нас голос розуму, ти голос справедливості, а я голос гордості.

-я взагалі-то теж маю гордість і розум, ніби теж не відсутній.

-ну не ображайся, звичайно в тебе є гордість та розум, просто справедливість переважає, а в мене переважає гордість.

-добре, я не ображаюся. А ти, відпустиш нас без нагляду?

-добре, відпущу, тільки обережно там, прошу вас.

-ми сама обережність, пане генерале.

Стала в стійку Еліз та я повторила за нею, щоб посміятися над хлопцем.

-так, пане генерале, слухаємося, пане генерале.

-Алане, ми тоді виходимо, повернемося через години 2-3.

-йдіть, по дорозі купіть продуктів.

-звісно.

Ми вийшли з нашого тимчасового помешкання та направилися на головну площу за продуктами. Ми вирішили закупитися, віднести все додому та повернутися на площу гуляти.

-я не можу уявити, як він може стільки бабратися з тими артефактами? Я б не всиділа стільки на одному місці.

-Еліз, тільки з твоєї магії зрозуміло, що ти не всидиш на одному місці.

-не розумію.

-вітер не постійний, змінює напрямок. Ти теж така.

-а про себе, що ти можеш сказати?

-хм. Я думаю, що земля ніби показує хто я. Постійність, опора, сила. А взагалі я думаю, що інші люди більш помічають риси нашого характеру ніж ми самі.

Цю тему ми розвивали до самого будинку. Швидко зайшли та залишили продукти на кухні.

-ми принесли продукти і йдемо далі гуляти, успіхів з браслетом.

-якщо ви так далі будете гуляти не створюючи проблем то браслет я закінчу набагато швидше.