Розділ  72

  Наступного дня, о першій годині після полудня цікавий натовп зібрався на головній площі. Звістка про те, що отець Себастьян, антихрист у сутані, буде відправлений до Сарагоси на церковний суд, розлетілася містом. І ніхто не хотів пропустити таке повчальне і рідкісне видовище.

  Люди шепотілися, що отця Себастьяна буде позбавлено духовного звання і страчено. Про це було неважко здогадатися. Однак, де відбуватиметься страта – це питання хвилювало городян. Було б добре провести аутодафе на місці злочину, тобто у Монте Амарго. Але усі розуміли, що це неможливо. Страта такого рівня відбудеться у Сарагосі.

  На площі зібралися найпочесніші жителі Монто Амарго: дон Теобальдо де Мендоса з сім’єю, два десятки місцевих ідальго і отець Умберто. А ще – кілька ченців з Домініканського ордену. Цей орден займався покаранням єретиків та розслідуванням злочинів проти Церкви.

  Домініканців було троє. Головним серед них був фрай Гаспар Хуглар, чоловік років тридцяти з похмурим обличчям та помітним андалусійським акцентом. Ченці були вдягнені в білі ряси з відлогою та широкі чорні плащі з емблемою: чорно-білий хрест, кінці якого були схожі на квітку лілеї.  

 Ченці осудливо дивилися на отця Себастьяна. Священник стояв посеред двору, втомлено похитуючись, одягнений лише у стару закривавлену сорочку, поверх якої був накинутий плащ. Здавалося, за останні дні він постарів років на десять. Його темне волосся посивіло і тепер стирчало на всі боки.

  Фрай Гаспар Хуглар підійшов до отця Себастьяна. Сумно глянув на його подряпане обличчя і промовив:

  - Невже ви, слуга Божий, справді вчинили ті злочини, про які мені розповіли?

  Отець Себастьян мовчав, похиливши голову.

  Втрутився отець Умберто. Він легенько торкнувся плеча Гаспара Хуглара. Жест, призваний встановити близьку довіру між обома священнослужителями.

  - На жаль, так. У якості важливого доказу я передам вам капелюх, до якого отець Себастьян прикрутив бичачі роги. А також плащ. До речі – вкрадений у мене.

  - Нам доведеться провести розслідування, перш ніж остаточно оголосити отця Себастьяна злочинцем, – промовив Гаспар Хуглар.

  Домініканець обернувся до дона Теобальдо.

-   Сеньоре коррехідор! Це ви викрили отця Себастьяна? – запитав він.

  Дон Теобальдо гордовито розвернув плечі:

  - Я проводив розслідування і вже йшов по його слідах. Так, мушу признати, що не обійшлось від помилок... Але з кожною помилкою я наближався до справжнього вбивці! Втім, його затримали двоє: заїжджий художник і мій племінник, який служить при церкві Сан Мігель.

  - Я можу поговорити з ними? – запитав Гаспар Хуглар.

  - Художник вже покинув наше місто. Він, наскільки мені відомо, робив паломництво до могили апостола Сантьяго і ненадовго затримався у Монте Амарго. Мабуть, зараз вже відновив своє паломництво. А мій племінник – ось він, Алонсо де Мендоса і Веласко до ваших послуг!

  Дон Теобальдо притягнув до себе юного Алонсо. Той почервонів і привітав домініканця легким кивком.

  - То це ви спіймали отця Себастьяна? І ви можете розповісти, як саме ви вийшли на його слід? – з повагою запитав фрай Гаспар.  

  - Так, я з радістю відповім на ваші питання, – відповів Алонсо.

  - Ордену Святого Домініка потрібні люди, які вміють розплутувати злочини, – зітхнув чернець.

  - Мій племінник бажає піти релігіозним шляхом, – коррехідор легенько підштовхнув племінника. Він відчув можливість добре влаштувати хлопця, та ще й так, що йому це нічого не коштуватиме.

  - Правда? – зрадів Гаспар Хуглар.

  - Так, я дійсно хочу стати священником, – відповів Алонсо.

  - Похвальне бажання. Але, можливо, ви трохи зміните мету і вступите у наш орден?

  - Чому б і ні? – відповів Алонсо, потішений тим, що такий поважний чернець розмовляв з ним з повагою.

  - Тоді збирайте речі. Поїдете зі мною в Сарагосу, – сказав домініканець.

  - З радістю!

  І Алонсо побіг до своєї кімнати так швидко, як тільки дозволяла хвора нога.

  А отець Умберто тим часом прощався з отцем Себастьяном.

  - Ви – сором для Церкви. Терен у винограднику! Гріб поваплений! – говорив він.

  - Подивіться на себе, отче Умберто, – іронічно прошепотів отець Себастьян. – Самі ви – терен у винограднику і змій-спокусник у райському садку!

  Отець Умберто пересмикнувся від злості і рипнув зубами.

  - Він не розкаюється у скоєному! Він богохульствує! – зашепотів отець Умберто на вухо фраю Гаспару. – Потрібно затулити йому рота, інакше він покриє нас ганьбою.

  Домініканець прикрив очі повіками, що можна було зрозуміти, як згоду.

  - Ви боїтеся, що я викрию вас? – хрипко спитав отець Себастьян у отця Умберто, помітивши, що той дістає з кишені брудну хустинку.

  Священник хотів сказати ще багато чого, хотів вигукнути на усю площу про лицемірство отця Умберто. Але тільки він відкрити рот, як отець Умберто спритним рухом встромив йому в рот хустинку. Отець Себастьян поперхнувся, закашлявся і безсило похнюпився. Його позбавили права сказати останнє слово.