Розділ 64

  Отець Себастьян увійшов до печери твердо і впевнено, ніби повертався додому після недовгої відсутності. Підійшов до скрині, заваленої гілками, і поставив свічку на перевернутий горщик, який завбачливо стояв поряд зі скринею.

  Священник був обережний, коли заходив у замкові руїни. Завжди обертався кілька разів, щоб перевірити, що його не побачить випадковий перехожий. Але, коли він йшов назад, то був спокійним.  У самій печері він нікого не чекав побачити. Ця впевненість і занапастила отця Себастьяна. Увійшовши до печери у темряві, священник не помітив, що хтось ховався в темному кутку.

  Даніель прокинувся від тривожного сну, почувши важкі кроки. Двері відчинилися зі скрипом. Художник побачив, як хтось крадькома увійшов у печеру. У світлі свічки виріс широкоплечий чорний силует. Рогатий, як сам диявол!

  Даніель напружився, як кіт перед стрибком. Рогатий попрямував у куток, де стояла скриня. Притулив свічку біля скрині і при тьмяному світлі нахилився над скринею. Даніель зачаровано дивився на широку спину, обтягнену товстим суконним плащем. Обличчя священника не було видно, і Даніель не впізнав його.

  Отець Себастьян зняв плащ, склав його і сховав у скриню. Залишившись тільки в облягаючих штанях із чорного оксамиту і білій сорочці. А на голові – шапка з рогами. Священник потягнувся, і полум'я висвітлило гру м'язів на широкій спині та передпліччя.

  Даніель невідривно спостерігав, як перетворився на диявола той, кого він усе ще вважав отцем Умберто. Священник був сильний, і в інших умовах Даніель не наважився б вступати в бій з чоловіком, який міг похизуватися подібною мускулатурою. Однак бажання викрити вбивцю було сильнішим. Цей чоловік вже вбив кількох жінок і загрожував коханій Даніеля. Дивлячись на широку спину вбивці, він відчував лише ненависть і гидливу зневагу. До того ж Даніель сподівався на свій ніж і ще на ту обставину, що той, інший, нічого не підозрює і не боїться.

  Ось він взявся за шапку з рогами. Ще мить – і перестане бути дияволом.

  Треба діяти! Негайно!

  - Гей, повернись! – вигукнув Даніель, підводячись і хапаючись за руків’я ножа. Напасти зі спини було легше, але таке нападіння здавалося підлим чесному та гордому Даніелю.

  Від несподіванки диявол повернувся. У невірному світлі однієї свічки Даніель побачив інше обличчя. Не те, яке він очікував побачити.

  - Отець Себастьян!!!

  Його вигук долетів до склепіння печери і посилився луною. Обличчя отця Себастьяна було жалюгідним і наляканим. На якусь коротку мить він злякано застиг на місці. Потім мацнув себе за обличчя і тільки зараз зрозумів, що маска, яка стільки разів ховала його обличчя, залишилася на підлозі у келії сестри Урсули. Поруч з її тілом.

   - Маестро Даніель? – ледве чутно прохрипів отець Себастьян.

  - Отче Себастьян! Я не вас чекав побачити... – приголомшено продовжував Даніель.

  - Ось як? Ти чекав на когось іншого? Тоді дай мені пройти.

  - Я чекав на вбивцю. Але я навіть подумати не міг, що вбивця – це ви, – різко засміявся у відповідь Даніель.

  Він напружився, уважно стежачи за кожним рухом отця Себастьяна.

  - Ти смієш називати мене вбивцею? – спробував загрожувати священик. – Та я можу відлучити тебе від Церкви владою, даною мені від Бога!

  - Ви? Із цими рогами на голові? Владою якого бога? – зневажливо запитав Даніель.

  Отець Себастьян заревів і кинувся на Даніеля. Той чекав нападу і підставив священнику підніжку. Отець Себастьян впав на землю, але повалив з собою і Даніеля, який був менший зростом і не такий широкоплечий.

  Зчепившись в смертельних обіймах, вони каталися по землі. Свічка, ненароком зачеплена чиєюсь ногою, впала в калюжу і згасла. Даніель загубив ніж і не міг знайтийого у темряві. Залишалось сподіватися на силу рук.

  Противники боролися, борсаючись у багнюці, лупцюючи один одного по невидимих ​​обличчях. Іноді удари влучали в ціль, іноді – промахувались. Кров стікала по обличчя обох, змішуючись з землею. Вони відпльовувались Плювали кров, а разом з нею – смердючий мерзенний бруд, у якому валялися.

  Врешті-решт, отець Себастьян опинився зверху. Він грубо навалився на художника і душив його, хрипучи і бризкаючи слиною. Даніель з останніх сил схопив священника за шию. Отець Себастьян відчув, як він задихається, як боляче пульсує по скронях кров. Мабуть, те саме відчувала Урсула, коли руки отця Себастьяна зімкнулися на її тендітній шиї.

  І все ж таки, отець Себастьян виявився сильнішим.

  Даніель відчував, як темніє в очах, як свідомість покидає його. І власне безсилля душило його так само, як і м'язисті руки священника. І раптом Даніель, слабшаючи, намацав щось липке й гидке - напівзотлілу бичачу голову, про яку він майже забув. У запалі боротьби вони перекинули скриню, і голова викотилася на землю.

  Даніель схопив смердючу голову і тицьнув її в обличчя священика.

  Отець Себастьян, який майже святкував перемогу, несподівано захлинувся нудотним запахом. Він різко відсахнувся, інстиктивно намагаючись уникнути дотику смерті. Але мерзенне гниюче м'ясо продовжувало торкатися обличчя священика, проникало в його напіввідкритий рот, заповнювало ніздрі нестерпним задушливим смородом. Отця Себастьяна занудило до запаморочення. Він судомно змахнув руками і повалився на бік, відчайдушно давлячись блювотиною. Яскраво-жовтогарячі кола, схожі на круги пекла, стояли перед очима священника.