Розділ  61

  Урсула пробудилася в той момент, коли Даніель, що задрімав у печері, здригнувся і прокинувся від безпричинного страху. Начебто між ними існував невидимий зв’язок, який діяв на відстані і у розлуці.

  Вона лежала у темряві і насторожено прислухалася. Їй здалося, що в келії є хтось окрім неї. Вона похолола від страху.

  Урсула повільно повернула голову, намагаючись визначити, звідки до її слуху долетів ледь чутний шелест. Очі, звикнувши до темряви, розрізнили в кутку невиразні обриси людської фігури – плащ, що спадає важкими складками, накинутий на широкі плечі і голова з рогами. Диявол або той, хто ховається за диявольською маскою, щоб безкарно творити чорні справи! Урсула майже забула про нього!

  Урсула запалила свічку, що стояла на нічному столику біля ліжка. Руки тремтіли. Полум'я свічки кілька разів здригнулося, ніби збираючись згаснути, але потім загоріло рівно, і Урсула вже не мала жодних сумнівів.

Так, це був він, диявол!

  Його жовтаві, але міцні зуби вишкірилися у хижій посмішці, очі блищали крізь вузькі прорізи маски. Урсула тисячу разів прокляла власну забудькуватість. Сьогодні вночі вона, сонна, виходила до вбиральні. І, після повернення, нещільно засунула засув.

Урсула злякано скрикнула. Диявол мовчав. Він явно насолоджувався її збентеженням.

- Ось ми й побачилися знову, – розв'язно прошепотів диявол, виходячи з кутка і повільно підходячи до ліжка. – Ти чекала на мене? Бажала мене бачити? – наполегливо питав він, дивлячись на Урсулу.

  Замість відповіді вона замотала головою. Черниця дивилася на диявола насторожено і допитливо, а він подумав – залякано. Урсула знову вловила в голосі диявола щось знайоме і водночас невловимо невпізнанне.

  «Хто ця дивна людина? Чому він наполегливо ховає від мене обличчя? Невже я знаю його? – билася наполеглива думка у напруженому мозку Урсули.

  - Ти не чекала на мене? Ось як? – глузливо продовжував диявол. – Не можу в це повірити! Ти, з твоєю невгамовною жагою до життя, яка штовхнула тебе в мої обійми!.. Ти, мабуть, нудьгувала і журилася на самоті усі довгі місяці моєї відсутності! Особливо тепер, коли твоє тіло пізнало обійми чоловіка.

  Урсула зісковзнула з ліжка і тепер стояла, напружено витягнувшись і притулившись спиною до холодної стіни. Обриси її тіла губилися в неосяжних складках просторої нічної сорочки. І диявол, підходячи до неї, посміхався. Він заздалегідь передчував, як неминуче зламається вона під грубим натиском мускулистих рук. А Урсула, закусивши губу, дивилася заворожено, як темна рогата постать, поступово виростаючи з темряви, насувається на неї.

  Не перестаючи усміхатися, диявол нетерпляче простягнув руки до дівчини. Але Урсула зупинила його несподіваним питанням:

  - Ти теж не страждав на самоті, чи не так?

  Він зупинився, здивовано дивлячись на Урсулу. Намагався зрозуміти, що саме вона мала на увазі.

  - Я дещо знаю про тебе! – продовжувала Урсула вже впевненіше. – Ти намагався спокусити інших черниць. Стукав, дряпався біля їхніх дверей, спокушав їх солодкими промовами, як колись зробив і зі мною. Деякі встояли і не відчинили двері. Але, можливо, хтось і відчинив?!

  - Ах, ось у чому справа! – засміявся диявол. – Ти ревнуєш!

  - Ревную?! Я?! – обурилася Урсула. – Мені байдуже, де й з ким ти проводиш ночі.

  - Неправда, – він знову повернув собі глузливий спокій. – Ти хотіла б опинитися на місці тих жінок. Самотність пригнічує тебе.

  - Я вже не самотня, – відповіла Урсула, і її голос ніжно затремтів від спогадів. – Є у світі чоловік, якого я кохаю. І він також кохає мене.

  - Хто він? – хрипко запитав диявол.

  Урсула лише зневажливо посміхнулася замість відповіді.

  Він відчув, що треба змінити тактику, і продовжив, намагаючись надати своєму голосу колишню незворушність:

  - Я тобі не вірю. Хто наважиться пробратися в жіночий монастир?

  - Але ж ти пробрався, – заперечила Урсула.

  - Я – інша справа. Переді мною відчиняються будь-які двері! – самовдоволено промовив диявол.

  Урсула вигукнула:

  - Перед моїм коханням – теж!

  - І все-таки ти брешеш! Якби щось подібне сталося, то дізнався б про це. Ти неодмінно сповідалася б священникові,— сказав диявол, і його очі нервово забігали у вузьких прорізах маски.

  - Ось як! Тобі відомо лише те, в чому я сама зізнаюся? – засміялася Урсула. – Який ти після цього диявол? Справжньому дияволу буває відкрито навіть невисловлене!

  - Ти сумніваєшся? – спитав він з легкою ноткою погрози в голосі. Але Урсула не звернула увагу на загрозу. Її осяяла раптова думка - лякаюча і неймовірна:

  - Послушниця Інес!.. Ти її вбив?

  - Ні! – уривчасто вигукнув диявол, і продовжував уже спокійніше: – Ні. То, справді, був нещасний випадок. Я не вбивав її. Інес намагалася втекти, але зненацька оступилася і впала зі стіни.

  - А сестра Магдалена?

  - Магдалена? – презирливо скривився диявол. – Ця дурепа завагітніла. Мені довелося вирішувати проблему.