Розділ  57

  Спочатку відбувся допит.

  Коли Мартіну Бедойї показали прилади для тортур, він розсміявся. Він все ще думав, що може врятуватися. Міцний, широкоплечий, він вважав, що зуміє витримати тортури. Треба тільки твердити своє: «Я не вбивав!», як би боляче не було. Витримати, витерпіти, вистояти кілька годин. І все. Вдруге катувати не можна. Такий закон.

  І Мартін Бедойя витримав все. Спочатку його змусили вкласти великі пальці обох рук у невеличкий пристрій, зроблений з заліза. Мартін Бедойя послухався і відразу ж завив від болю. Кат натиснув на важіль і переламав йому обидва пальці.

  - Ти вбив сестру Магдалену? – спокійно запитав дон Теобальдо, який проводив допит.

  - Я не вбивав її! – проревів Мартін Бедойя.

  Він ще був сповнений сил. І навіть посміхнувся, але його усмішка була схожа на страшну гримасу.

  Секретар ретельно записував кожне слово. Питання – відповідь.

  - Якщо не хоче признаватися, розтягніть його на дибі, – звелів коррехідор.

  Підручні ката підхопили Бедойю попід пахви і потягнули до дерев’яного столу. Вклали на широку дошку, стягнули з нього м’які черевики з козиної шкіри та плетені з вовни панчохи. Прив’язали руки та ноги до двох дерев’яних валиків, які знаходилися з обох сторін диби.

  Кат підступив до жертви. Посміхнувся. Погладив Мартіна Бедойю по голові, на якій волосся стало дибки від жаху.    

  - Не бійся, – майже лагідно промовив він. – Зараз ми розтягнемо тебе, і ти виростеш. Станеш довшим на три-чотири дюйми. А може, й більше, якщо не признаєшся, – і він огидно зареготав, шкірячи зуби.

  - Майстре, будьте серйозним, – звернувся до ката дон Теобальдо. – Ми займаємося поважною справою, допитуємо вбивцю, а ви жартуєте!..

  Кат дав знак підручним і вони почали вертіти валики. Мотузка накручувалася на них, потроху розтягуючи руки та ноги жертви. Спочатку Мартін Бедойя захотів похизувався силою і стиснув кулаки, натягуючи мотузку у протидію катувальникам. Але гострий біль у зламаних пальцях змусив його скрикнути і відпустити мотузку.

  З кожним розтягненням кат стурбованно мацав його жили та сухожилля. Перевіряв, чи довго ще витримає Мартін Бедойя. Час від часу робили паузи. І тоді коррехідор незворушно питав:

  - Ти вбив жінку? Признавайся і твої муки закінчаться.

  І кожного разу Мартін Бедойя знаходив сили відповісти:

  - Я не вбивав!

  Його голос звучав нерозбірливо. Він марив. Він втрачав свідомість від болю. Але люди, які катували його, досконально знали свою справу. Вони не дозволяли Бедойї знепритомніти. Кожного разу, коли його очі закочувалися, вони спинялися і обтирали йому обличчя вологою ганчіркою, повертаючи до свідомості і до тортур.

  І все ж таки, Мартін Бедойя не здавався.      

  Нарешті кат припинив тортури і підійшов до дона Теобальдо. Вони пошепотілися і коррехідор офіційно оголосив:

  - Катування не скінчилося. Ми вирішили зробити перерву, для того, щоб підозрюваний відпочив і подумав. Може, варто признатися і не подовжувати страждання? Що скажете, сеньор Бедойя?

  У голосі дона Теобальдо дзвеніло неприховане глузування. А у Бедойї впало серце: «Це не кінець!» І друга думка, ще моторошніша: «Кінця не буде!»

  Мартін Бедойя провів ніч у підземеллі – вологому і темному приміщенні з одним вузьким віконцем, яке було розташоване майже під стелею і було щільно заґратоване. Краплі води стікали по кам’яних стінах. Щури пищали у кутках. Бедойя лежав на купі соломі, де його залишили підручні ката, і жалібно стогнав. Його руки і ноги були так викручені, що кожен порух завдавав йому нового болю, який наслоювався на вже пережитий біль і множив його до безкінечності.

  Наступного ранку Бедойю знову повели на допит. Точніше, потягли, підхопивши попід пахви. Його ноги, скалічені дибою, билися об кам’яну підлогу, залишаючи дві криваві смуги.

  У катівні на нього знову чекали дон Теобальдо, секретар, двоє альгвасилів та кат з підручними.

  - Сподіваюся, ти виспався? – іронічно звернувся до нього дон Теобальдо. – Ах, ні? Тоді у дебе було досить часу, щоб обдумати свою поведінку і прийняти правильне рішення. Кажи правду: ти вбив жінку?

  - Ні... – знайшов сили прохрипіти Мартін Бедойя.

  - Тоді продовжимо те, на чому ми зупинилися вчора.

  І знову підручні ката показали Бедойї страшні приклади і розповіли у подробицях, що вони роблять з людською плоттю.

  Наприклад – дерев’яна рамка з загостреними кілками зверху і знизу. Між кілками слід було покласти руку або ногу. Коли кат крутив гвинт, кілки впиналися у людську плоть, доходячи до кісток. Або груша – виріб, схожий на квітку з трьома залізними пелюстками. Грушу вставляли у рота підозрюваному, або ж у протилежний отвір, і відкривали. Залізна квітка розпускалася у тілі і розривала пелюстками все, що тільки можна було розірвати.

  Або щипці. Звичайні щипці, які не вражали так, як більш хитромудрі прилади. Зате коли Мартіна Бедойю ущипнули тими щипцями спочатку за соски, а потім за внутрішню частину стегна, майже поруч з чоловічим достоїнством, він заволав так, що дону Теобальдо захотілося затолити вуха долонями.