Розділ  55

  Вони під’їхали до постоялого двору. Дон Теобальдо зістрибнув з коня і розім’яв ноги. Мартін Бедойя постав на порозі свого закладу. Спочатку йому здалося, що прибули нові постояльці, і він вже підраховував прибуток. Але, упізнавши коррехідора, від злякався і стягнув з голови крислатий чорний капелюх. Під капелюхом його лисіюча голова була пов’язана синьою хусткою.    

  - Сеньор коррехідор! – вигукнув він. – Чим я зобов’язаний вашому візиту?

  Дон Теобальдо не відповів на вітання. Він подав знак альгвасилам і ті стали обабіч Бедойї. Наступним рухом вони заломили руки йому за спину.

  - За що?! – заволав хазяїн гостинного двору. – Що я такого зробив?

  Дон Теобальдо підійшов до нього, граючись батогом. Жест був загрозливим. Здавалося, він зараз вперіщить батогом Бедойю, як непокірного коня.

  - Ти вбив жінку і покинув її тіло на звалищі, – промовив дон Теобальдо, уважно стежачи за тим, як змінюється вираз обличчя чолов’яги.

  - Я нікого не вбивав! Я взагалі не був на звалищі і не бачив ніякої жінки! – злякано запротестував Бедойя.

Дон Теобальдо примружився:

  - Не був на звалищі? Брешеш! Тебе там бачили сьогодні вранці!

Бедойя нервово завертів головою.

   - Я не був на звалищі.

  - Був, я знаю! – зловісно промовив дон Теобальдо, наблизивши обличчя до Мартіна Бедойї. – Я бачив твої сліди на дорозі. Вони вели від звалища до гостинного двору.

  Мартін Бедойя налякався ще сильніше. Про дона Теобальдо давно йшли розмови, нібито він уміє читати минуле людини по його слідах. Казали, нібито він навчився тому у якогось мавританського мудреця, коли був у Гранадському полоні. Коррехідора тішили такі розмови і він робив усе можливе для того, щоб йому й надалі приписували надприродні здібності. А насправді він, дійсно, шукав сліди, але нічого не знайшов, бо дорога була потоптана людьми, конями та віслюками. Годі було відрізнити сліди Бедойї від інших.

  - То ти й надалі будеш брехати? – дон Теобальдо підняв одну брову. – Хлопці, тягніть його у підземелля.

  Мартін Бедойя заревів. Він пручався, але альгвасили скрутили його. Постояльці, які почули крики, визирали у вікна. У дверях постала Хуаніта, на ходу витираючи руки об чорний фартук.     

  - Добре, добре! – вигукнув хазяїн. – Я усе розповім...

  - Розповідай, – звелів коррехідор, але не подав знаку відпустити Бедойю.

  - Так, я був на звалищі, – хрипко відповів Бедойя. – Але я не вбивав ту жінку. Присягаюсь моїм небесним покровителем, Святим Мартіном, а також апостолом Сантьяго! Я бачив її тіло, злякався і втік. Вона вже була мертва. Не я вбив її...

  Він смикнувся, щоб перехреститися. Але альгвасили міцно тримали його за руки. 

  - Що ти там робив? – запитав коррехідор.

  - Я... не можу сказати, – Бедойя озирнувся на постояльців.

  Коррехідор закотив очі. Хуан Лопес зрозумів і боляче вдарив Бедойю в обличчя. З носа потекла кров.

  - Що ти там робив? Останній раз питаю. Не відповіси – звелю піддати тебе тортурам.    

  Кров капала на сорочку, залишаючи багряні цятки, які повільно розпливалися.

  - Я шукав там мертвих овець, – нарешті відповів Бедойя. – На м’ясо постояльцям.

  - Яка гидота! – скривився дон Теобальдо. – Уявляю, що скажуть твої постояльці...

  Постояльці, як почули, почали плюватися і вибігати на вулицю. Хтось, утікаючи, штовхнув Хуаніту. Вона наче прокинулась від заціпеніння і кинулась до коррехідора.   

  - Чого тобі треба, жінко? – запитав дон Теобальдо.

  - Я хочу розповісти правду про мого чоловіка, – палко зашепотіла вона.

  - Не смій розповідати! – заревів Мартін Бедойя. – Я відлупцюю тебе, коли повернусь!

  - Не бійся. Навряд чи твій чоловік повернеться, – іронічно посміхнувся дон Теобальдо. – Його звинувачують у вбивстві.

  Але Хуані вже не треба було ні погроз, ні заохочень. Вона відчула смак свободи.  

  - Я не знаю, чи мій чоловік вбив ту жінку, але мені він не раз погрожував вбивством за найменшу провину, – сказала вона. – І бив мене стільки разів, що на мені не залишилося живого місця. Ось, дивіться!

  Хуаніта закачала рукави і показала донові Теобальдо синці на білих руках. А потім розстібнула комір блузи, щоб показати такі ж самі синці на шиї та верхній частині грудей.

  - Ось що він робить зі мною! – схлипнула вона.

  - Я побачив, жінко. Твої свідчення прийняті. Можеш прикритися.

  Мартін Бедойя, якому вже встигли зв’язати руки за спиною, лютував:

  - Я вб’ю тебе, Хуано, як тільки зможу дібратися до твоєї шиї!

  Від тих погроз дон Теобальдо де Мендоса ще сильніше впевнювався, що Бедойя – вбивця.

  - Давай, давай, погрожуй, – радів він. – Свідки усе чують.

  Дон Теобальдо вскочив у сідло. Альгвасили приторочили до сідла мотузку, якою були зв’язані руки Мартіна Бедойї, і погнали його до міста.