Розділ  52

  Після одужання отець Себастьян повернувся до своєї кімнати у будинку при церкві і до звичного життя. Меси, проповіді, хрестини, сповіді, вінчання, візити до дона Теобальдо...

  Дон Теобальдо відверто нудився життям у Монте Амарго. Мусульманський полон став найяскравішою подією у його біографії. І він хотів усе своє подальше існування зробити таким, як у мавританському королівстві Гранада. У його кам’яному будинку з побіленими стінами і темними різьбленими меблями з’явилися розкішні килими та безліч подушок різних розмірів. Він звелів викорчувати виноградник і насадити замість лоз помаранчеві дерева. Коли ті дерева, половина з яких не прижилася у більш холодному кліматі, трохи підросли і дали перші плоди, дон Теобальдо розчулився до сліз. Ті помаранчі виявилися страшенно гіркими. Але коррехідор вперто давився ними, але нахвалював і вимагав того ж від домочадців.

  Тепер йому прийшла в голову нова думка: зробити одалісок з жінчиних служниць.

  Він відібрав молодих та худорлявих дівчат. Звелів їм пошити одяг, схожий на мусульманський. Незвично перевдягнені, дівчата сором’язливо тулилися біля стіни, а дон Теобальдо показував їм, як танцювати танок одалісок. Босоногий, вбраний у смугастий мусульманський бурнус, який носив удома, він плавно вертів стегнами і гукав служницям:

  - Ось так! Дивіться на мене і  повторюйте!

  Дівчата, які звикли танцювати арагонську хоту, ніяк не могли второпати рухів, яким їх навчав сеньор. Дон Теобальдо виходив з себе і сварився:

  - Що ви робите? Ніжніше, плавніше, як у гаремі султана... А ви стрибаєте, як дикі піренейські кози!

 Дівчата червоніли і пирскали сміхом. Вони не розуміли, чого вимагає від них дон Теобальдо. Втім, їм подобалося вчитися танцювати, бо це було цікавіше ніж важка праця на кухні або птичому дворі.

  Донья Пруденсія останнім часом не набридала чоловікові. До сеньори часто заходив її новий сповідник, отець Умберто. Вони зачинялися в опочивальні і вели там багатогодинні душерятівні бесіди, що давало дону Теобальдо певну свободу.

  Він якраз навчав служниць танцювати звабливий танок одалісок, коли до патіо увійшов управляючий. 

  - Отець Себастьян бажає бачити вас, сеньоре, – вклоняючись, промовив він.

Дон Теобальдо плеснув у долоні і наказав:

  - Повертайтеся до роботи! І дивіться, щоб ні отець, ні сеньора не дізналися про наші танці. Це – наша таємниця. І не забувайте крутити сідницями, поки працюєте, щоб швидше навчитися, – гукнув він навздогін.

  Коли у патіо увійшов отець Себастьян, дон Теобальдо вже сидів за шаховим столиком, а праворуч від нього стояв ще один – з вином та фруктами.

  -  Сідайте, отче, – запросив він священника гостинним жестом. – зіграємо партію.

  - Охоче, – погодився отець Себастьян і присів навпроти коррехідора на стілець, обкладений м’якими подушками.

  -  Чого бажаєте? Вина чи винограду? – любязно запитав хазяїн.

  -  Винограду, – відповів священник. – Від вина я сьогодні утримаюсь.

  -  А чого так?

  -  Я дав обітницю, – отець Себастьян за звичкою склав руки у молитовний жест, але відразу ж потягнувся за гроном золотаво-зеленого, солодкого винограду.

  - А я вип’ю вина. Скористаюся тим, що моя сеньора дружина зайнята і не бачить, як я грішу випивкою.

  Дон Теобальдо задоволено реготнув, наповнив келих по самісінький вінчик і швиденько вижлуктив його. Задоволено крекнув і посунув білий королівський пішак на дві клітинки. 

  - Ваш хід, отче.

Гра почалася. А з нею зав’язалася і неспішна розмова.

  - Як я заздрю вам, слугам Божим, – зітхнув дон Теобальдо.

  - Чому? Тому, що нам гарантоване Царство Боже? – спокійно поцікавився отець Себастьян, обдумуючи черговий хід.

  - Тому що ви живете без жінок, – сумно відповів дон Теобальдо. – Ніхто вам не морочить голову, ніхто не виїдає мозок...

  - Даремно ви намовляєте на донью Пруденсію. Вона така благочестива дама... Але, знаєте, дон Теобальдо. Іноді я дивуюся, чому католицька церква обрала для своїх служителів законом целібат? – навмисне недбалим тоном промовив отець Себастьян, пересуваючи чорниго пішака на одну клітинку вперед, ближче до заповітної межі, де вона може перетворитися на значну фігуру. – Адже в Біблії не сказано, що служителям церкви забороняється одружуватися. Апостол Павло в одному з листів говорить про це.

  Обличчя дона Теобальдо, і без того довге і худорляве, витягнулося ще сильніше.

  - Ну, знаєте... Що вам сказати?.. – коррехідор задумливо почухав волосся, яке вже починало сивіти.

  - Дозвольте, я відповім отцю Себастьяну, – долинув  від дверей знайомий голос отця Умберто.

  Чоловіки різко обернулися. Між колонами, які оточували патіо, стояв отець Умберто. З-за його плеча визирала донья Пруденсія. Дружина дона Теобальдо була вдягнена в чорне, як завжди, але її обличчя виражало повне задоволення.  

  - Апостол Павло сам не був одружений і іншим служителям божим радив зберігати чистоту і безшлюбність, – усміхнувся отець Умберто, а потім процитував так легко, ніби Новий Заповіт лежав перед ним, відкритий на потрібній сторінці: – «Бо ті, хто живе тілом, про думають про тілесне, а ті, що живуть по духу, – про духовне. Тому ті, хто живе тілом, Богові догодити не можуть». І далі: «Безшлюбним і вдовам кажу: добре їм залишатися, як я». І нарешті: «Неодружений піклується про Господнє, як догодити Господеві; а одружений дбає про мирське, як догодити дружині».