Розділ  51

  З'явилася Урсула.

  Вона нерішуче переступила поріг і повільно підійшла до ліжка, на якому, зручно розташувавшись, напівлежав отець Себастьян у смішній нічній сорочці з білого льону з бантиком на шиї. Він невідривно дивився на черницю поглядом, який не віщував нічого доброго. Урсула підійшла так близько, що отець Себастьян міг розрізнити на її обличчі глибокі сині тіні під тремтячими віями.

  Несподівано священник звелів їй повернутись і зачинити двері. Урсула покірно повернулася до дверей і зачинила їх. І знову почала повільну урочисту ходу до ліжка, де лежав священник, який знову насолоджувався владою над людьми після того, як ганебно валявся в багнюці перед очима всевидячого Бога.

  - Ви звали мене, отче Себастьяне? – запитала Урсула, не підводячи очей.

  Вона виглядала скромною і смиренною, як і належить черниці. Але отцю Себастьяну здалося, ніби він уловив у її покірному голосі нотку нетерпіння.

  «Мене не обдуриш показною скромністю!» – роздратовано подумав він.

  - Так, сестро Урсуло, я хотів поговорити з тобою. – промовив він уголос. – Твої останні сповіді були надто короткими порівняно з тими, першими, які вразили мене щирістю та відвертістю. Сідай сюди, – отець Себастьян вказав черниці місце на ліжку, біля своїх ніг.

  Урсула здивовано глянула на отця Себастьяна, але не наважилася заперечити, і слухняно присіла там, куди вказувала рука священника.

  Довге мовчання було невимовно обтяжливим і болісним для неї. А священник спокійно і навіть глузливо вивчав обличчя дівчини.

  - Скажи мені, сестро Урсуло, чи продовжують грішні бажання турбувати тебе?

  - Ні! – відповіла Урсула, міцно стиснувши зблідлі губи і дивлячись убік.

  - Ні? – недовірливо перепитав отець Себастьян. – Подивись мені в очі і не бреши. Бо Господь Бог покарає тебе за брехню.

  «Вже покарав! І невідомо – за що! – сердито подумала Урсула, а вголос промовила:

  - Господь змилостивився наді мною і позбавив спокуси. Не інакше, як завдяки вашим молитвам, – раптом додала вона, і її темно-карі очі на коротку мить спалахнули з-під вій подібно до блискавки.

  У словах Урсули на перший погляд не було нічого нешанобливого. Однак для отця Себастьяна її слова пролунали викликом.

  Він не міг пояснити чому. Адже Урсула не знала, що являється отцю Себастьяну ночами, як привид, який позбавляє спокою. Вона не знала, які насправді нічні молитви отця Себастьяна.

  «Покарати б її за зухвалість та брехню! – подумав отець Себастьян. Для нього було очевидно, що Урсула бреше.

  Йому раптом захотілося кинути дівчину до підземелля, де неприємні слизькі щури в звичній їм вологій темряві винюхують, чим би поживитися; де невидимі павуки звисають з тонких павутин, так і намагаючись провести волохатою огидною кінцівкою по чутливій шиї або нічим не закритій щоці, змусивши свою жертву закричати від невизначеного страху. Але саме цього отець Себастьян і не наважувався зробити. Боявся видати себе недоречним словом, чи жестом, чи поглядом. Священик побоювався, що тендітне тіло Урсули, будь воно віддано на нескінченне болісне катування, неминуче викличе в ньому мимовільне співчуття.

  Кохання для священника – великий гріх. Але про кохання тут і мови не йшло. Отець Себастьян не любив Урсулу. Більш того, він ненавидів її. Ненавидів за ночі, які провів без сну, перевертаючись на вузькому твердому ліжку, ненавидів за удари батогом, якими намагався вигнати з уяви її непристойний образ. Ненавидів за те, що з вини її відвертих сповідей пішли до пса під хвіст довгі роки його повздержливість.

  Але ж як сильно він бажав її! Особливо тепер, коли Урсула була така близька, слухняна і покірна. Від тіла черниці виходив запаморочливо-терпкий запах церковних свічок, м'яти, чабрецю та всіх трав з монастирського саду. Запах святості та запах гріха.

  І, ненавидячи Урсулу, отець Себастьян мимоволі ненавидів самого себе за непробачну слабкість до неї.

  Отець Себастьян поклав руку на долоню дівчини. Постарався зробити це лагідно, наскільки можливо для людини, яка не звикла до ніжностей. Груба важка долоня повністю закрила тонку смагляву руку Урсули. Дівчина напружилася. Вона побоювалася отця Себастьяна, який умів чергувати періоди спокою із періодами незрозумілого насильства.

  - Говори правду, бо інакше Бог покарає тебе, – священник трохи помовчав, збираючись із думками. – Скажи мені, невже ти більше не мрієш про близькість з чоловіком?

  Його рука повільно поповзла вгору, викликаючи в Урсули відчуття страху та гидливості. Вона заворожено спостерігала, як пальці священника з довгими, нерівно обкусаними нігтями, нервово здригаючись, дотяглися до її плеча і застигли, подібно до величезного павука з товстими рожевими лапами. І якесь огидно знайоме відчуття охопило Урсулу. Їй здалося, ніби до неї знову повернувся диявол із давно забутих нічних кошмарів. Але замість ганебної спокуси дотик священника викликав огиду, бо тепер Урсула знала, що таке кохання.

  Урсула напружено мовчала, готова схопитися і втекти за першої ж ознаки насильства з боку отця Себастьяна. Вона з власного досвіду знала, що у священника завжди напоготові батоги, свічки, сильні руки та інші примітивні знаряддя тортур. У тому числі і дана Богом влада розпоряджатися Пеклом і Раєм. До речі, чи знає Бог, що його служителі розпоряджаються Пеклом і Раєм на власний розсуд, але завжди від імені Божого?