Розділ 46

  - Диявол!.. – пролунав уночі відчайдушний крик у темних галереях монастиря.

  Цей крик, спотворений до невпізнання, зривався на непомірно високих нотах, прокотився по пустинних переходах, озвався луною у залі зі стрілчастою стелею, розбудив черниць і, нарешті, затих на відстані.

  Напівсонна мати Леонарда підвелася на одному лікті. Вона тривожно прислухалася до тиші, яка все ще продовжувала вібрувати, залишаючи на дні душі усвідомлення незахищеності.

  - Допоможіть! Диявол хоче вбити мене! – кричала сестра Клементина, пробігаючи коридором і відчайдушно стукаючи кулаками в незліченні двері. І цього разу черниці не залишилися байдужими, як тоді, коли цим самим коридором у далеку місячну ніч нещасна послушниця Інес бігла назустріч смерті.

  Перелякані черниці повискакували в коридор, не сподіваючись на порятунок за товстими стінами кімнат. Тепер вони вважали за краще триматися разом перед небезпекою, шукаючи порятунку в єдності.

  Велика темна тінь нечутно зникла за поворотом, але тільки Урсула помітила її. Помітила і промовчала, але ще сильніше похолола від жаху.

  Сестра Клементина, відчайдушно ридаючи, притулилася спиною до холодної кам'яної стіни і безсило сповзла на підлогу. Вона дивилася пустими очима в темряву, повз сестер, які обступили її.

  - Що сталося? – пролунав верескливий голос матері Леонарди.

  Розштовхуючи черниць, що загородили прохід, абатиса пробралася до сестри Клементини, яка тупо сиділа біля стіни, не помічаючи, що розірвана сорочка задерлася вище колін, виставивши на загальний огляд криві ноги, які поросли рідкими чорнявими волосками.

  - Кажи, чому ти кричиш, – наказовим тоном звернулася до Клементини абатиса. – І прикрий, нарешті, ноги, безсоромнице, – розсердилася вона.

  Але смертельно перелякана Клементина не помічала настоятельку. Вона ніяк не реагувала на спроби абатиси привести її до нормального стану. Зрештою, мати Леонарда втратила терпіння, яким, втім, не надто й славилася, і добряче відхлестала нещасну по щоках. Нервова судома пересмикнула тіло Клементини, і, опритомнівши, черниця здивовано подивилася на абатису, наче тільки зараз помітила її присутність.

  - Це був диявол, – втомлено прошепотіла сестра Клементина, її погляд здавався каламутним і неживим. – Він прийшов, щоб убити мене, як нещасну Інес.

  Черниці з жахом відступили від сестри Клементини, тулилися по стінах, не відводячи від неї широко розплющених очей. А пустий погляд Клементини переходив від одного переляканого обличчя до іншого, наче вишукував когось.

  - Це ти! – зненацька скрикнула вона, різким рухом викинувши вперед нервово тремтячий вказівний палець. Викриваючий палець Клементини вказував на повні груди сестри Магдалени, яка почервоніла аж до кінчиків вух. – Ти завжди погрожувала мені дияволом. Ти послала його, щоб він задушив мене! – голос Клементини зірвався і перейшов у огидний істеричний вереск, що вкручувався у вуха наче іржавий штопор.

  - Це неправда! – злякано закричала сестра Магдалена. – Вона підло бреше і обмовляє мене!

  - Ні, я не брешу... – простогнала Клементина. – Пам'ятаєш, ти казала, що диявол приходить до тебе ночами, і виконує всі твої бажання? Сестра Клара теж це чула, вона може підтвердити мої слова.

  Здивовані погляди черниць, як за командою, звернулися до сестри Клари. Абатиса теж дивилася на Клару з важким загрозливим виразом обличчя, мовчки вимагаючи пояснень. І сестра Клара, вже й так налякана, тепер зовсім настрашилася:

  - Це неправда, – пропищала Клара тоненьким голоском. – Я нічого не чула. Сестра Магдалена ніколи не розповідала мені про диявола.

  Зрадлива брехня боляче вдарила Клементину в серце, позбавивши її останніх сил. Вона перестала кричати і плакати, звинувачувати і захищатися. Вона безсило поникла і ледь чутно повторювала свою правду:

  - Я не брешу... Як би я наважилася придумати таку брехню? Диявол справді прийшов у мою келію цієї ночі. І Магдалена його знає...

  - Досить богохульствувати! – раптом закричала мати Леонарда, хапаючи Клементину за плечі. – Який диявол наважиться проникнути у місце, присвячене Господу Богу? Ти збожеволіла і божевіллям своїм хочеш накликати біду на нашу обитель! Господи! Чим я завинила перед тобою? За що караєш мене? – заволала вона, звертаючи очі до стелі.

  Благочестива абатиса з шаленою люттю трусила за плечі знесилену сестру Клементину. На вкритих дрібними рудуватими цятками плечах напівроздягненої черниці залишалися червоно-лілові плями – сліди товстих пальців матері Леонарди. Голова нещасної сестри Клементини безсило теліпалася, і заплутане, рудувато-каштанове волосся впало на її обличчя.

  Нарешті мати Леонарда, захекавшись від гніву, полишила черницю. Навіть не полишила, а просто відкинула убік, як непотрібну ганчір’янк ляльку. Клементина вдарилася головою об кам'яну стіну і затремтіла в новому приступі ридання.

  - Заберіть цю божевільну і зачиніть її у келії, – веліла мати Леонарда черницям.

  Вона байдуже дивилася, як перелякані дівчата заметушилися біля нещасної. Вони допомогли сестрі Клементині підвестися, підхопили її під руки і повели до її кімнатки.  

  Мовчки, одним лише жестом, абатиса підкликала сестру Магдалену.