Розділ 42

  Урсула завмерла. Повільно підвела зблідле обличчя і поглянула на Даніеля. Художникові раптом здалося, що він уловив у погляді черниці здивування та відчуженість. Він подумав: «Це – відмова». І відразу замкнувся в собі, знову став самотнім і гордим у своїй самотності.

  Даніель відійшов до стіни і люто взявся за перервану роботу. Різнокольорові бризки летіли на всі боки з кожним помахом пензля. Він не дивився на Урсулу, хоч вона і знаходилась тут виключно для того, щоб позувати йому. Даніель з головою пішов у роботу, намагаючись заглушити біль у серці.

  Мистецтво платило взаємністю за пристрасть, з якою митець служив йому. На відміну від примхливих і мінливих жінок, мистецтво любить відданих шанувальників, спрямовуючи вмілий пензель вірним шляхом.

  Урсула стояла поруч і дивилася на Даніеля. На темно-русяве пасмо волосся, що впало на спітніле чоло, на м'язи, що виділялися під тонким полотном сорочки, на втомлено опущені куточки тонких упертих губ. Вона несподівано подумала, що ніхто ніколи не кохав її: ні той майже забутий хлопчик, через легковажність якого їй довелося розплачуватися свободою; ні таємничий коханець, який підштовхнув її у темний вир хтивості. Хоча і той, і другий говорили про кохання холодними байдужими вустами.

  А вона сама кохала їх?

  Урсула згадала, як схвильовано тремтіла під час першого поцілунку, від якого в пам'яті залишився тільки аромат абрикосових квітів. Потім – ту недавню запаморочливо темну ніч, в якій насолода і біль змішалися з розпачом. І ось дівчину знову манить ілюзія кохання. Чи варто віддаватися новому потягу? Невже те, що Урсула відчуває зараз, відрізняється від минулого, яке залишило на губах присмак гіркоти та жалю?

  Далеко внизу грюкнули двері. Увійшла сестра-воротарка і прокричала, задираючи голову туди, де майже біля самої стелі невидима їй сестра Урсула знаходилася із заїжджим художником:

  - Сестро Урсуло! Мати Леонарда звеліла сказати, щоб ти вже спускалася!

  - Зараз іду! – дзвінко відгукнулася з висоти Урсула, поспіхом надягаючи на голову забуте покривало.

  Стара сестра-воротарка з цікавістю оглядалася на всі боки. Серце черниці прискорено билося, коли вона розглядала напівголих грішників, зображених Даніелем. Урсула знала, що воротарка не бачить, що діється на риштуванні. І що вона, захоплена росписом стін, навіть не подивиться на Урсулу, поки та не опиниться на нижній перекладині сходів.

  Урсула вже занесла ногу, взуту в коричневу сандалію, на верхню сходинку. Але раптом передумала і підбігла до Даніеля. Художник, зосереджено схилившись над фарбами, розкиданими в повному безладді на соснових дошках помосту, уникав її погляду.

  Урсула присіла поруч з Даніелем, взяла його за руки і, дивлячись на художника просвітленим поглядом, прошепотіла:

  - Маестро Даніель! Це правда, що я хотіла кохати. Потрапивши до монастиря, я не могла змиритися з тим, що мені судилося провести життя на самоті. Я шукала кохання, кидаючи виклик тим, хто забороняв черниці кохати. Я пізнала гіркоту помилок та розчарувань. І тепер я зрозуміла: кохання не треба шукати. Потрібно чекати, коли воно просто прийде. Моє кохання нарешті прийшло до мене. І сьогодні, вперше у житті, я щаслива! Завдяки тобі, Даніель!

  Її губи торкнулися його неголеної щоки. Він завмер від поштовху у серці.

   Коли він оговтався, Урсула вже обережно спускалася сходами, які злегка погойдувалися під її вагою.

  Ще кілька тижнів тому вона боялася підніматися та спускатися. Їй здавалося, що тендітні щаблі неодмінно зламаються під її ногами. І Даніель брав її за руку і допомагав підніматися нагору. Тонкі пальці Урсули покірно лежали у руці Даніеля. Вона довірливо йшла за ним. І куди ж він, зрештою, її привів? Туди, куди вона сама хотіла прийти.

  Урсула, поспіхом спускаючись, ховала щасливу посмішку. Даніель там, нагорі, теж усміхався.