Розділ  38

  Урсула та Сильвестра не знали, скільки часу провели у саду. Сонце наближалося до полуденної точки, але з кухонної труби не йшов звичайний дим, з боку садка не чулися спокійні дзвінкі удари сокирки Бруно, і звичайні приглушені розмови черниць не турбували слух. Тільки глухі сумні удари самотнього дзвона розносили по окрузі звістку про смерть.

  Ніхто не згадав про двох черниць, які заблукали в монастирському саду. Ніхто не пішов їх розшукувати. І вони говорили, говорили...

  А коли, врешті-решт, Урсула та Сильвестра вийшли з садка, то ніхто не звернув уваги на заплакані стривожені обличчя дівчат. Бо того дня непідробна скорбота лягла на обличчя черниць, і страх смерті оселився в кожній келії.

  Тяжкі монастирські ворота відчинилися з різким надривним рипінням. Бруно повернувся з Монте Амарго, а разом з ним – дві безмовні тіні, закутані у темні чернечі плащі. Мати Леонарда ще здалеку помітила їх і поспішила до воріт, забуваючи про звичайну статечність, яка притаманна високому сану і покликана вселяти повагу і благоговіння.

  Але, упізнавши чоловіків, абатиса застигла на середині дороги і здивовано прошепотіла:

  - Це ви, отче Умберто? А де ж отець Себастьян?

  Отець Умберто (а це був саме він, з постійним супроводом в особі Алонсо де Мендоси) відповів з належною повагою:

  - Мати Леонарда, з великою скорботою я почув сумну звістку. На жаль, отець Себастьян тяжко хворий і не зміг прийти. Він попросив мене надати вам підтримку. І ви можете повністю на мене покластися не тільки тому, що про це попросив шановний отець Себастьян, але також і через глибоку повагу, яку я почуваю особисто до вас.

  - Що сталося з отцем Себастьяном? – продовжувала запитувати мати Леонарда.

  У голосі абатиси тремтіла розгубленість. Вона почувалася безпорадною, і в глибині душі лякалася цього незвичного відчуття.

  - Отець Себастьян мучить себе молитвами та постами. Його віра безмежна, побожність і благочестя теж. Але, на жаль, тлінне тіло занадто слабке і часом готує нам неприємні сюрпризи. Отець Себастьян провів стільки ночей у церкві, віддаючись молитвам на холодній підлозі, що тепер сильний біль у тілі та голові не дозволяє йому підвестися з ліжка.

  Отець Умберто замовк і пильно глянув на абатису. Її обличчя, зазвичай гордовите і невблаганне, набуло дивного, майже дитячого виразу. Здавалося, що мати Леонарда ось-ось розплачеться. Хитрі маленькі очі, світло-карі, з домішкою каламутної зелені біля зіниць, розгублено перебігали з предмета на предмет, ніде не затримуючись надовго. А ці котячі очі вміли виразно примружитися. Їхній гострий погляд проникав в усі закутки обителі монастиря. Як бентежилася і губилася та черниця, на якій зупинявся хитрий і пронизливий погляд матері Леонарди! Але сьогодні очі абатиси втратили пильність, і мішки під очима стали виразнішими, а товсті щоки нервово затремтіли, як шматки блідого дріжджового тіста.

  Отець Умберто злякався. Йому здалося, що мати Леонарда зараз зомліє. Священник завбачливо підтримав абатису, обхопивши сильною рукою її важке тіло. Він наполегливо зашепотів їй на вухо. Голос священника залишався м'яким, як оксамит, але в ньому ясно чулися наказові нотки.

  - Покажіть мені тіло покійної. Ваш садівник дорогою нерозбірливо бурмотів, що вона померла не зовсім природною смертю.

  Мати Леонарда слухняно дозволила отцю Умберто відвести себе до каплиці, де кілька черниць готували до останнього обмивання тіло Інес.

  Біле струнке тіло лежало на столі, звільнене від закривааленої ряси. Руки та ногі були зламані, на голові сяяла глибока рана. Каштанове волосся послушниці хлиплося від крові. Сердобольна сестра Марія Інмакулада намагалася розчесати його. Товста сестра Магдалена приклала до рота долоню і здригнулася в судомах. Від споглядання кривавих ран вона ледве стримувала поклик виблювати сніданок.

  Завбачивши отця Умберто, черниці заметушилися. Сестра Марія Інмакулада намагалася прикрити Інес простирадлом, але отець гнівно Умберто відкинув його.

  - Я хочу побачити рани покійниці, щоб зрозуміти, від чого вона померла, – заявив він. – Не забувайте: я священник, а не чоловік!

  Черниці покірно відійшли від столу. Отець Умберто нахилився над Інес. Його очі хижо світилися, коли він розглядав голе тіло. Погляд постійно відвертався від рани і зупинявся на маленьких дівочих грудях, впалому животі, стегнах...

  А черниці, які з жахом дивилися на отця Умберто, могли помітити на його обличчі подряпини, які йшли від правої скроні через щоку до кутика губ.

***

  Алонсо, безмовна тінь отця Умберто, збирався слухняно йти за ним. Але його зупинили дві молоді черниці, які постали перед хлопцем. В одній із них він упізнав сестру Сильвестру.

  Сильвестра теж упізнала Алонсо, тільки-но він переступив поріг обителі слідом за отцем Умберто. Вона радісно здригнулася і вчепилася в руку подруги, не перестаючи дивитись на Алонсо. Несподівана коротка зустріч у винограднику стала цілою подією у нудному житті самітниці.

  Черниці і церковний служка, розгублені та схвильовані, стояли посеред широкого монастирського двору. На щастя, двір був порожній. Сестри злякано тулилися біля подолу матері Леонарди, як курчата навколо квочки. Тільки Урсула стала мовчазним свідком зустрічі Сильвестри і Алонсо, так само, як Сильвестра нещодавно стала хранителькою її жахливої ​​таємниці.