Розділ  37

  На світанку перелякані селяни знайшли бездиханне тіло Інес.

  Її потилиця перетворилася на криваве місиво, і червоно-коричневі струмки засихаючої крові химерним ореолом оточували голову. А обличчя застигло у виразі безмежного жаху.

  Розпач і страх охопили мешканок монастиря Святої Бригіти. Їх злякала не смерть. Смерть добре знайома черницям. Вони щодня чують про смерть, навчаються думати про неї, у молитвах чекати її наближення, як переходу до іншого життя – вічного життя біля Господнього престолу.

  Забобоних черниць злякали дивні обставини, що супроводжували смерть. Той сповнений розпачу і болю крик, який вночі розбудив черниць, і почувши який, вони не могли заснути і ще довго ворушилися в ліжках, тривожно прислухаючись до тиші, як виявилося, належав Інес. Тепер черниці це зрозуміли.

  Тіло Інес на великому шматку білого полотна перенесли до монастирської каплички. Дві запалені свічки нерівно горіли біля узголів'я. Черниці обступили нещасну мовчазною юрбою.

  Дихати ставало дедалі нестерпніше. Від задушливого запаху крові і мертвого тіла паморочилось у голові. Хтось невиразно забурмотів молитву, хтось почав схлипувати...

  Абатиса повільно вийшла з каплиці, намагаючись вгамувати нервове тремтіння у руках.

  - Яка безглузда смерть!.. – бурмотіла вона.

  - Мати Леонардо... – покликала сестра Сильвестра.

  Абатиса стомлено відмахнулася від неї.

  - Матінко, – тихо, але наполегливо продовжувала Сильвестра. – Ви неодмінно маєте це побачити. Двері у келію сестри Інес відчинені, і там коїться щось жахливе!

  - Господи! За які гріхи ти посилаєш мені це покарання? – прошепотіла мати Леонарда і повільно рушила кам'янистою доріжкою до будівлі. Декілька черниць мовчки пішли за нею.

  Черниці юрмилися біля відчинених дверей, наступали одна одній на ноги, зводилися навшпиньки, зазираючи в спорожнілу келію. Але жодна черниця не наважувалась увійти всередину. Наче невидима риска відокремлювала черниць від жалюгідної кімнати, яка являла сліди нічної трагедії: безладно зім'ята постіль, перекинута скамничка для молитов, розбитий на друзки глечик біля перевернутого нічного столика... І кров! Плями висохлої крові скрізь: на кам'яній підлозі, на простирадлах, які раніше були білосніжними, навіть на одвірку, де кривавий відбиток був залишений чиєюсь долонею, надто великою і великою, порівняно з тендітною рукою Інес.

  Мати Леонарда, яка несподівано поникла і обм'якла, розгублено дивилася на предмет, який привернув її увагу. Бронзове розп'яття, вигнуте і понівечене лежало біля відчинених дверей у калюжі крові. Абатиса підняла його. Плями крові були і на розп'ятті. Здавалося, ніби рани Христа почали кровоточити, а спотворене обличчя Божого сина зображало непомірну скорботу.

  - Покличте отця Себастьяна! – хрипко наказала абатиса, приклавши тремтячу руку до чола, на якому великими краплями виступив холодний піт. – Нехай хтось пошле Бруно до міста, за отцем Себастьяном.

  - Я піду, – сказала Сильвестра.

  Мати Леонарда втомлено кивнула, продовжуючи дивитися на розп'яття, закривавлене, вигнуте, зганьблене.

  Виходячи з келії, Сильвестра наполегливо потягла Урсулу за широкий рукав ряси.

  - Ходімо, пошукаємо Бруно, сестро Урсуло, – тихо промовила вона, дивлячись убік.

  Урсула зрозуміла, що Сильвестра хоче сказати їй щось наодинці. Урсула сама прагнула поговорити з єдиною подругою, яку вона несподівано знайшла в обителі. Якесь невизначене передчуття турбувало її.

  Вони поспішно пройшли галереєю, намагаючись скоріше вибратися назовні, геть із затхлого приміщення, де до запаху плісняви ​​та вологи додався запах смерті.

  Бруно надривно плакав, скорчившись у густих заростях і затуливши обличчя брудними руками. Черниці присіли біля дурника, безуспішно намагаючись втішити його.

  - Сестра Інес була така гарна! – схлипував Бруно. – Вона дала мені шматок хліба того дня, коли я прийшов сюди. Чому він зробив це з нею? Саме з нею? – запитав Бруно, піднявши до дівчат залите сльозами обличчя.

  - Хто він? Про кого ти говориш? – здивовано запитала Сильвестра.

  - Дддд-диявол!.. – перелякано озираючись, прошепотів Бруно. – Я ббб-бачив, як уночі він ганявся по усьому подвір'ю за Інес. Якщо дияволові ппп-потрібен хтось, то чому він не забрав у пекло цю ттт-товсту сестру Магдалену, яка завжди знущається з мене?

  - Диявол?.. – повторила Урсула, відчуваючи як холод розливається у грудях.

  - Дддд-диявол!.. – продовжував Бруно, і страх виднівся в глибині його круглих горіхових очей. – Мені треба було б ввв-вийти з мого притулку і ддд-добряче ляснути його лопатою по голові! Але я не зробив цього, бо злякався, що диявол потягне мене за собою. А тепер Інес померла... І нічого не можна виправити, як би мені не хотілося!

  - Бруно, мати Леонарда просить, щоб ти пішов у місто, покликати отця Себастьяна, – промовила Сильвестра блідими безкровними губами.

  - Ні! Я ннн-нікуди не піду! Він ббб-бродить навколо обителі! – Бруно відсахнувся від Сильвестри і припав до Урсули, безуспішно намагаючись знайти в її обіймах захист від моторошних нічних картин, які досі стояли перед внутрішнім поглядом нещасного.