Розділ 36

  Інес, юна послушниця, яка чекала на постриг, вміла щиро молитися, як трапляється тільки з людьми, які зберегли в душі чистоту. Вона сумувала, розлучаючись із колишнім життям, але іншого виходу не було. Довелося змиритися перед неминучим.

  Інес тішила себе думкою, що її долею розпорядився сам Бог. І переймалася подякою до Бога за те, що він прийняв її до числа своїх обраниць. Після таких роздумів сумніви відступали, і послушниця впокорювалася. Вона благоговійно падала навколішки і молилася з відкритим серцем, досягаючи в молитві екстазу, який піднімав її над тими, хто сумнівався.

  Ледве чутний скрип дверей перервав молитву Інес. Вона завмерла, почувши за спиною важкі кроки. "Хто там? Мати Леонарда?" – встигла подумати вона.

  Несподівано чиїсь грубі руки схопили дівчину за плечі, і вона полетіла у глибоку прірву. А коли свідомість повернулася до Інес, то вона з жахом побачила у хисткій напівтемряві силует диявола.

  Він схилився над дівчиною. Інес помітила злісну нелюдську усмішку на доволі таки людських губах. Обличчя диявола затуляла чорна оксамитова маска. Однак, навіть якби воно було повністю відкрите, то Інес не змогла б розгледіти його як слід. Через страх вона  бачила все, як у тумані.

  - За що? – прошепотіла вона. – Чим я згрішила?

  - Не лякайся, – відповів диявол, не підвищуючи голосу. – Я не зроблю тобі зла. Навпаки, я дам тобі все, що ти забажаєш. Хочеш золота, коштовностей, шовкову сукню? Ти отримаєш це і навіть більше. Тобі набридло поститися? Я принесу тобі найвишуканіші страви, вино, яке оп'янить тебе, як запах твоєї шкіри п'янить мене. Ти страждаєш серед монастирських стін? Я навчу тебе таємним розвагам, забороненим насолодам. А натомість попрошу тільки кохання. О, покохай мене, покохай мене!.. – хрипко простогнав диявол, навалюючись на Інес вагою давно немитого тіла.

  З невимовною гидотою Інес відчула, як чоловічі руки нишпорять по її тілу, як грубе коліно втискається між її ніг. Вона намагалася закричати, але не змогла: неприємні губи, схожі на двох мокрих слимаків, вп'ялися в її рот. Диявол грубо стиснув дівчину в обіймах. Вона не могла поворухнутися. Напевно, так почувалися філистимляни, коли гинули під уламками храму, зруйнованого біблійним Самсоном. Ще жили, ще дихали, але вже знали, що смерть неминуча. І від цієї свідомості волосся вставало дибки. Інес, придушена тілом диявола, як фатальним каменем, теж чекала неминучого. Тільки слабка рука безсило билася об край ліжка, як обірване крильце агонізуючого метелика.

  Несподівано Інес намацала щось тверде: бронзове розп'яття, єдина дозволена прикраса, що стояла на нічному столику біля вузенького ліжка. Інес істинктивно стиснула його, подумки подякувавши Богові. Їй здавалося, що це Бог посилає їй шлях до спасіння – у позеленілому від часу зображенні свого розп'ятого сина.

  Інес вдарила диявола розп'яттям, а потім ще раз і ще раз, несамовито навіть не усвідомлюючи, куди б'є. Била доти, доки не відчула, як щось липке потекло по руці. Його кров.

  Розлючений опором дівчини, диявол люто заревів і грубо стиснув її горло. Інес задихалася, відчуваючи, як життя вислизає від неї, але диявол одразу ж ослаб і повалився на підлогу, як м'яка безформна туша смертельно пораненої тварини. Інес з силою відштовхнула його і стала на ноги. З невимовним жахом вона дивилася на закривавлене розп'яття, яке все ще тримала в правій руці. Яке нечуване святотатство!

  Диявол раптом заворушився і простяг до Урсули довгі чіпкі руки.

  - Хочеш втекти? Від мене? Від мене?! Не вийде, я тебе і в пеклі наздожену!

  Інес вискочила з келії і побігла порожньою галереєю. Слідом летів диявол у чорному плащі. І ніякі двері не відчинилися, допомога не прийшла нізвідки. Білий підрясник плутався між ніг дівчини, заважаючи їй бігти, і кожен крок віддавався гострим болем у босих ногах.

  Послушниця вибігла на квадратний двір, оточений з чотирьох боків мармуровою галереєю. Ніч була тихою і теплою, і місяць світив рівним сріблястим світлом. Дві квітки мірно погойдувалися на безтурботній поверхні води у круглому фонтанчику посеред двору. Інес бігла через пустельний двір доріжкою, викладеною дрібними камінцями. Диявол майже наздоганяв її, і вона спітнілою спиною відчувала його нерівне уривчасте дихання.

  Круті сходи вели на високу зубчасту стіну. Там на Інес чекав порятунок: маленька комірчина, прибудована до величезних квадратних зубців. Колись монастирські капелани підіймалися туди і з висоти оглядали околиці, намагаючись вчасно помітити і попередити про небезпеку, яка загрожувала монастирю. Але давно засохла в дубових бочках смола, яку слід було виливати на голови нападників; і заіржавіли петлі підйомного мосту, який уже років двісті ніхто не піднімав; і давно помер останній капелан. Небезпеки не загрожували монастирю зовні. Небезпека оселилася всередині монастиря. І проникла вона не силою, а хитрістю.

  Інес злетіла по кам’яних сходах, не помічаючи, що поранені ноги залишають на сірому камені криваві сліди. Невідступна думка билася в голові у дівчини: досягти рятівної комірчини, забігти до неї раніше за диявола і засунути засув!

  Вона добігла! Відчайдушно штовхнула дубові двері, але двері не піддалися. Інес зібрала останні сили й заколотила долонями по брудно-коричневих дубових дошках. Ковані залізом двері залишалися нерухомими і безмовними, як двері келій, повз які Інес пробігла з криком жаху. З того часу пройшло лише кілька хвилин, але їй здавалося, ніби минула вічність.