Розділ  33

  Мати Леонарда зайшла у церкву, щоб подивитися, як йде робота.

  Даніель зліз з риштування, щоб пояснити значення фресок. Він мовчки слідував за абатисою, а вона не звертала на нього уваги. Вона взагалі не звертала особливої ​​уваги на осіб, які не належать до духовного стану.

  Тримаючи в руках свічку, абатиса уважно роздивлялася стіни церкви.

  - Ви непогано попрацювали, – нарешті промовила вона з кислим виразом обличчя, бо не звикла хвалити людей, які не носили рясу чи сутану.

  Даніель мовчки вклонився. Мати Леонарда повільно рухалася вздовж стіни, і полум'я свічки почергово вихоплювало з напівтемряви чийсь рот, відкритий у крику болю, або чиїсь очі, підняті до неба.

  - «Так буде при кончині віку: вийдуть ангели, і відокремлять злих від праведних, і вкинуть їх у піч вогненну: там буде плач і скрегіт зубів», – процитувала абатиса.

  Потім зупинилася перед вівтарем. Риштування, забризкане різнокольоровою фарбою, приліпилося до передньої стіни, на яку падав погляд усіх, хто входив до Божого храму. Але стіна над вівтарем була порожня. Тільки фон – сліпуче золотистий.

  - Що ви думаєте зобразити тут, маестро? – запитала мати Леонарда, вже без звичайної зневаги, а навіть із певною часткою поваги.

  - У мене є один задум: ​​Діва Марія в сукні блакитного кольору підноситься в небеса. Святий Дух в образі білого голуба ширяє над нею і виливає на неї божественне сяйво. Це – мить непорочного зачаття, і неземне щастя відбивається на обличчі найблагословеннішої з жінок. І золотоволосі херувими підтримують хмару, на якій вона підноситься вгору, – сказав Даніель, відчуваючи, як його охоплює трепет, властивий талановитим артистам.

  - Звучить непогано, – схвально закивала абатиса. – Але чому ви досі нічого не намалювали?

  - Це буде найпрекрасніша фреска у храмі, – відповів Даніель. – Я хочу вкласти в неї всю мою старанність, все вміння. Якби я мав перед очима живий образ, тоді робота просувалася б швидше, і кінцевий результат був би набагато прекраснішим.

  - Що ви маєте на увазі, коли кажете: «живий образ»? Невже ви очікуєте, що Діва Марія з'явиться перед вами, щоб ви могли намалювати її? У такому разі вам доведеться чекати до самої смерті, і все одно нічого не дочекаєтесь. Такі явища відвідують тільки людей святого життя, а ви до них, на мою думку, не належите, – повчально заявила мати Леонарда. – До того ж, я не маю наміру чекати так довго. Церква мені потрібна на Різдво.

  - Ви отримаєте її до Різдва, – запевнив Даніель абатису. – Я тільки хочу знайти жінку, яка б позувала мені. Писати з натури набагато краще, ніж по пам'яті. Картина виходить живішою, і поза – природнішою. Усі великі майстри під час створення шедеврів користувалися натурницями.

  - Знаю! – незадоволено відрізала мати Леонарда. – Ви думаєте, що якщо ми живемо закрито і відокремлено, то зовсім не знаємо, що відбувається у світі?! Помиляєтесь, маестро! Мені відомо про гріхи, якими упиваються миряни, які далеку від Бога. Знаю я і те, що ви, художники, зазвичай берете в натурниці гулящих дівчат. Невже ви вирішили, що я дозволю привести сюди одну з цих тварюк, щоб ви могли витворяти з нею всілякі капості серед священних стін монастиря?!

  - Як ви могли подумати! – щиро запротестував Даніель. – Я б ніколи не наважився... Я заговорив про це лише тому, що хотів створити щось прекрасне – образ, гідний цієї стародавньої величної церкви.

  Мати Леонарда подивилася на художника вивчаючим поглядом. Ні в його позі, ні в голосі не було нічого зухвалого чи нескромного. І, незважаючи на всі зусилля, абатиса не знайшла в ньому лицемірства. Даніель не опускав очей, і в його погляді світилося стільки щирості, що абатиса відкинула убік останні сумніви.

  - А якщо я приведу черницю, щоб вона послужила вам натурницею? – обережно запитала мати Леонарда.

  - Я згоден, – не роздумуючи, відповів Даніель.

  - Тільки дивіться, – пригрозила абатиса. – Якщо ви її хоч пальцем торкнетеся, то я поскаржуся на вас інквізиції!

  - Образити монахиню для мене те саме, що образити Бога. Я ніколи не наважусь на таке святотатство, – запевнив її художник.

  Мати Леонарда заспокоїлася. Вона переконалася, що майстром справді рухало бажання створити величний витвір мистецтва.

  - Ну добре! – остаточно зважившись, сказала абатиса. – Тоді я приведу одну з моїх овечок. У мене якраз є на прикметі одна. Обличчя як у ангела: блакитні очі, щічки рожеві та пухкі, волосся золоте...

  - Вибачте, – перебив її Даніель, – але я бачу Діву Марію інакше. У неї бліде вузьке обличчя мучениці, яка поставила небесне понад земне, і темне волосся, як у обпаленої сонцем дочки стародавніх народів Сходу.

  - Темноволоса Діва Марія, бліда і виснажена? – тихо повторила мати Леонарда. – Можливо, так і треба... Гаразд, я подивлюся, що можу зробити.