Розділ 32

  Отець Себастьян знову сповідав Урсулу.

  - Чи продовжуєш ти відчувати гріховні бажання? – запитав священник, уникаючи дивитися на черницю.

  - Ні, – відповіла Урсула. І злякалася власної відповіді.

  Це «ні» прозвучало так різко і рішуче, що священник здригнувся. З нього злетіла напускна байдужість, з якою він, зазвичай, вислуховував сповіді. Отець Себастьян уважно подивився на дівчину з-під напівопущених повік.

  Обличчя Урсули залишалося безпристрасним і блідим, немов вирізьблене з каменю. Однак, це було обличчя грішниці, і отець Себастьян знав це краще, ніж будь-хто інший. Він довго дивився на Урсулу, намагаючись зрозуміти, що відбувається в її мозку, за великими темними очима, в яких зачаїлася туга. Потім заплющив очі і деякий час мовчав, тільки тонкі сухі губи ворушились проти його волі. Священник вагався, чи варто вимовляти ті слова, які ось-ось були готові злетіти з його губ.

  А потім отець Себастьян дав Урсулі відпущення гріхів!

  - Іменем Господа Бога, я, недостойний клірик, відпускаю тобі гріхи твої, – сухо промовив він і перехрестив черницю.

  Урсула заціпеніла від подиву: коли вона боролася проти падіння, коли щиро каялася, то відпущення їй не було дано. Тепер вона скоїла смертний гріх! І Господь Бог знає це, і, мабуть, уже засудив її на вічні муки. Але, за іронією долі, саме тепер Урсула отримала відпущення гріхів. Хоча до її гріхів додався ще один: брехня.

  Урсула збрехала на сповіді! Збрехала тоді, коли навіть затяті злочинці говорять правду. Але блискавка не пронизала небеса, щоб вразити брехливе серце черниці. І кам'яні плити не розверзлися перед нею, щоб навіки поглинути її. Життя тривало. Зовні нічого не змінилося. Але змінилося щось у душі Урсули. Вона перестала посміхатися.

  Отець Себастьян більше не розпитував її. А вона сама ні в чому не признавалася.

  Урсула стала замкнутою та мовчазною. Самотньо бродила вона темними коридорами і галереями монастиря, цураючись черниць. Одноманітні, сповнені напускного благочестя розмови стали огидні дівчині. Сестри обходили її стороною, вважаючи, що Урсула впала у релігійний транс.

  Урсула не страждала від самотності. Самотність давала їй можливість відгородитися від усього, що не стосувалося її переживань. І Урсула, блукаючи, як привид, нескінченними переходами обителі, знову і знову згадувала про своє падіння.

  Іноді уривки дивних розмов долітали до Урсули, але їй все стало байдуже.

***

  А в монастирі Святої Бригіти коїлися дивні речі, які нагадували випадок трьохсотрічної давнини. Отой самий випадок, про який розповідав старовинний манускрипт, що зберігався у келії отця Себастьяна.

  Дурненька сестра Магдалена розповіла двом своїм подругам, сестрі Кларі та сестрі Клементині, що до неї вночі приходив диявол.

  Вона, звісно, ​​взяла з них обіцянку мовчати. А крім того, налякала нерозумних жінок: мовляв, диявол помститься, якщо вони порозпускають язики. Останній аргумент переконливо подіяв на богобоязливих черниць.

  - Знайте, що диявол не такий страшний, як його малюють, – пошепки розповідала Магдалена подругам, чиї носи, здавалося, подовжилися і загострилися від цікавості. – Звісно, у нього є роги і все інше, притаманне дияволові, проте він зовсім не злий. Я б навіть сказала, що він милий. Коли він приходить до мене, то обов'язково приносить смачну їжу: шинку, телятину чи ще щось. Варто мені лише попросити його.

  - Але ж зараз піст, і не можна їсти м'ясо! – втрутилася сестра Клементина. Розповідь про диявола здавалася їй неймовірною.

  - А якщо у тебе з'явиться можливість смачно поїсти, невже ти відмовишся, щоб зберегти вірність тарілці рідкого овочевого супчика, яким нас щодня годують? – уїдливо запитала сестра Магдалена. – Якщо так, то шматок шинки, яким я хотіла пригостити вас двох, я віддам сестрі Кларі.

  Маленькі очі Клари спалахнули жадібним вогнем. Клементина відразу пошкодувала про необережні слова і постаралася якнайшвидше виправити помилку:

  - Яка ж ти щаслива, що диявол приносить тобі все, що ти хочеш! – вигукнула сестра Клементіна з удаваною радістю. – Я хотіла б опинитися на твоєму місці. Але скажи, чому диявол обрав саме тебе?

  Сестра Магдалена почервоніла і скривила повні губи в збентеженій посмішці.

  - Диявол каже, що я йому подобаюсь. Він хоче, щоб я його покохала, – нарешті заявила Магдалена.

  Вона вдала, ніби признається що неохоче. Але насправді у дурної черниці давно свербів язик. Їй не терпілося похвалитися успіхом перед подругами.

  - Але ж це гріх! – сплеснула руками сестра Клементіна і швидко перехрестилася.

  - Ну то біжи та розкажи матері Леонарді! – розсердилася Магдалена. – Тільки попереджаю: якщо ти скажеш хоч слово, то я заявлю, що ти збожеволіла і не розумієш, що говориш. І можеш бути впевнена, що абатиса повірить не тобі, а мені, бо я її улюблениця. Крім того, я поскаржуся дияволові. Він прийде до тебе уночі і зверне тобі шию, щоб даремно не базікала!

  Сестра Клементина страшенно злякалася. Гостре підборіддя черниці, покрите ластовинням, нервово затремтіло. Великі краплі сліз повисли на коротких рудуватих віях. Магдалена залишилася задоволеною її переляком і змінила гнів на милість: