Розділ  31

  Темно-синя ніч впала на пагорби, що оточували містечко Монте Амарго. Повітря стало свіжим і прозорим. Легкий вітерець доносив здалеку звук лютні. Хтось співав про вічне кохання ніжним і оксамитовим голосом. Невидимий співак виводив вигадливі рулади, піднімався на найвищі ноти, вібрував і грав на струнах душі з не меншою майстерністю, ніж невидимий музикант – на струнах лютні. А може, співак і музикант був однією і тією ж людиною.

  Урсула сиділа на підлозі, обхопивши коліна руками. Вона не молилася. Час молитов для неї давно минув. Вона мовчки дивилася на вузьке вікно, де самотня зірка, надзвичайно велика і яскрава, блищала на темному тлі неба, як діамант, холодний і недоступний.

  Ось уже кілька ночей поспіль вона чекала. І нарешті дочекалася.

  Легкий шурхіт за дверима долинув до настороженого слуху дівчини. Це не була мати Леонарда. Урсула добре знала її важкі кроки. І не черниці, товаришки по ув'язненню: статут монастиря забороняв залишати вночі келії. Хтось спробував тихо відчинити двері, але не зміг: Урсула заздалегідь загородилася зсередини важким грубим комодом з дубового дерева.

  Почувши метушню в коридорі, Урсула підхопилася і кинулась до дверей. Серце шалено калатало в грудях, заважаючи прислухатися. Але Урсула вловила через вузький отвір напіввідчинених дверей чиєсь схвильоване дихання. Той, хто стояв з іншого боку, мабуть, теж прислухався.

  - Урсуло, – почула черниця знайомий голос, тихий та чаруючий. – Я знаю, що ти тут. Відкрий мені, і ми будемо знову щасливі разом!

  Урсула  подивилася у отвір. У невірному світлі смолоскипа вона побачила знайому чоловічу фігуру. Так, то був він, диявол! Або, вірніше, людина у диявольському образі. Маска, яка приховала обличчя, бичачі роги на голові та плащ, що дивно нагадував чернечий. Побачивши Урсулу, він гордовито посміхнувся і спробував ще раз штовхнути двері. Але вони вдарилися об комод, що загороджував прохід. Диявол не міг відсунути комод, бо сильний скрегіт неминуче розбудив би мешканок монастиря.

  Він перевів погляд на Урсулу. В її чорних очах світилася рішучість. Вони завмерли віч-на-віч, і кожен відчував тепле дихання іншого.

  - Почекай, – прошепотіла Урсула. Її голос зривався від хвилювання і страху, що хтось зараз пройде коридором і застане їх. – Перш ніж ти увійдеш до мене, давай поговоримо.

  - Поговорити? Про що? – здивувався диявол.

  - Про нас!

  - У коридорі? – хитро примружився диявол. – Чи не краще поговорити в келії, не здіймаючи зайвого галасу?

  - Я хочу знати, хто ти, – несподівано промовила Урсула, намагаючись вловити за прорізами маски непроникний погляд диявола.

  Посмішка повільно сповзла з тонких зміїних губ.

  - А якщо я не скажу тобі? – прохолодно запитав диявол.

  - Тоді між нами все скінчено! – тихо, але рішуче прошепотіла Урсула.

  І раптом злякалася, що він піде, і вона залишиться одна до самої смерті, бо ніхто більше не наважиться прийти до неї. Невгасаючий вогонь інквізиції загрожує кожному, хто посміє спокусити черницю.

  - Зрозумій, – продовжувала Урсула, прохально дивлячись на диявола. – Я хочу бачити обличчя людини, яка не побоялася небезпек і прийшла до мене.

  - Людину?! Хіба ти не бачиш мої роги? Я – диявол! – вишкірився він.

  Волохата рука з довгими нігтями раптом загрозливо майнула перед очима черниці, але вона не злякалася.

  - Ні, ти людина! – впевнено відповіла Урсула. – Людина, що надягла диявольську маску, щоб ввести мене в оману. Я у цьому впевнена. Я обіймала твоє тіло тієї ночі, відчувала твоє тепло, запах... Твої губи цілували мене і були такі ніжні! Можливо, ми полюбимо одне одного. Напевно, ми знайомі, інакше б ти не знайшов мене! Скажи мені: хто ти? – благально простогнала вона.

  Диявол мовчки дивився на Урсулу. Два суперечливі почуття боролися в його душі: пристрасть та обережність.

  Він, певна річ, і не думав відкрити обличчя. Черниця дізналася б хто він, і він потрапив би в повну залежність від неї. Будь-якої миті Урсула зможе занапастити його або просто випадково видати необережним словом.

  «Хвилинне задоволення не варте того, щоб приносити в жертву життя!» – промайнула розумна думка в голові диявола.

  Задоволення. Пристрасть.  Про кохання тут не було й мови.

  Злість охопила диявола, коли він усвідомив, що Урсула не така дурна, як він спочатку подумав. Йому раптом захотілося увірватися в келію і насильно оволодіти нею. Але страх виявився сильнішим за агресію. Дивлячись в обличчя Урсули, він зрозумів, що дівчина налаштована рішуче і справді закричить, якщо він хоч пальцем доторкнеться до неї. Ні, краще втекти. Потім, у безпеці, він обдумає подальшу поведінку і вирішить, що робити. І, можливо, ще повернеться! І тоді Урсула пошкодує, що відштовхнула його, що наважилася висунути свої вимоги...

  - Ти мені за це заплатиш! – погрозливо прошипів диявол, з ненавистю дивлячись на Урсулу.

  Урсула здригнулася, але не встигла відповісти. Різко розвернувшись, диявол зник у темряві коридору. М'яко розчинився у темряві, ніби справді мав надприродну силу. І навіть луна не повторила вкрадливих, майже котячих кроків.