Розділ 16

  Монастирські ворота зачинили, але зв'язка ключів, загублена сестрою-воротаркою, так і залишилася лежати в траві. Сама воротарка була змушена супроводжувати абатису до монастирського садка. Бо мати Леонарда, щоб не втрачати даремно час, на ходу сварила її за помилку.

  Сестра Урсула першою помітила ключі, які тьмяно блищали серед трави. Вона зосереджено торкнулася їх кінчиком чорного черевика і задумливо промовила:

  - Як дивно...

  - Що дивно? – разом запитали цікаві черниці.

  - Наша церква останнім часом постійно замкнена. Я завжди любила молитися у церкві. Там світло та гарно, і на душі стає легко після молитви . А тепер ми змушені задовольнятися маленькою каплицею, де ледве вистачає місця для усіх сестер.

  - Мати Леонарда заборонила заходити до церкви, – повчально відповіла сестра Магдалена, черниця з пишними формами, чиї груди натягнули тонке сукно ряси майже до непристойності. Огрядна та рожевощока Магдалена являла собою повну протилежність тому аскетичному образу, який виникає в уяві, коли мова заходить про черниць. Вона страждала під час Великого посту, і під час менших постів – теж. Замість того, щоб обмежувати себе в їжі, вона з радістю обмежила б час, відведений на молитву і роботу.

  - Учора вранці, проходячи повз церкву, я чула підозрілий шум, – продовжувала Урсула, не звертаючи особливої ​​уваги на сестру Магдалену, яку недолюблювала.

  - Я теж днями чула шум, що долинав із церкви, – втрутилася маленька, худорлява, схожа на мишку сестра Клара. – І бачила, як у вікні промайнула чиясь тінь. Мабуть, це був привид! – глибокодумно додала вона.

  Найбільш полохливі із сестер почали дрібно хреститися. Урсула, подумавши, блискавично нахилилась і випросталась. Зв'язка ключів зникла в широких рукавах її ряси.

  - Треба подивитись, хто ховається у церкві. І якщо це нечистий дух – ми його швидко виженемо з храму Божого, – рішуче промовила вона.  

  - Як виженемо? - запитала Клара.

  - Молитвами. А як інакше? Не стусанами ж, як сеньйор Бедойя – постояльців,  неспроможних заплатити за вечерю, – уїдливо промовила сестра Сильвестра. – Я підтримую сестру Урсулу. Ми маємо право знати, що відбувається у нашій обителі.

  - Матінка Леонарда покарає нас за свавілля, – пробурмотіла товста сестра Магдалена. – Посадить у підземеллі на хліб та воду на цілий місяць. А може й більше.

  Черниці, вже налаштовані йти слідом за сестрою Урсулою, зупинилися в нерішучості. На хліб та воду не хотів ніхто.

  - Мати Леонарда дізнається, тільки якщо ти побіжиш до неї з доносом, – відповіла сестра Сильвестра. – Коли вона зайнята бесідою з отцем Себастьяном, то нічого довкола не помічає. Встигнемо потихеньку сходити, подивитися і повернутися. Хто хоче, може піти з нами. Хто боїться – нехай лишається. Але попереджаю: якщо хтось побіжить скаржитися матері Леонарді, то привид чи диявол, що поселився в церкві, щоночі буде приходити до нещасної, яка не навчилася тримати язика за зубами.

  - А як ти це влаштуєш? – єхидно запитала сестра Клара.

  - Знаю особливі молитви. Ось так! – відрізала Сильвестра, виразно дивлячись то на Клару, то на Магдалену.

  Урсула і Сильвестра, похиливши голови, немов читаючи молитви, повільно рушили до церкви. Сестри, у тому числі і Клара, пішли за ними. Магдалена завмерла в нерішучості: йти за черницями або донести матері Леонарді. У розпорядженні абатиси були такі переконливі способи покарання, як темне підземелля, стояння на колінах, мокрі різки тощо. Однак дияволові належить все пекло! А це набагато страшніше. Похмуро зітхнувши, вона пішла за рештою.

  Мати Леонарда, захопившись розмовою з отцем Себастьяном, навіть не глянула на зграйку черниць, які, шепочучи молитви, чинно обійшли абатису і зникли за рогом церкви.

  На Різдво і на Великдень головний портал монастирської церкви, прикрашений статуями святих, широко розчинявся, виставляючи напоказ всім бажаючим пишність внутрішнього оздоблення. В інші дні доступ до храму був заборонений для усіх, окрім черниць, які входили у церкву через бічні дверцята. Тепер на дверцятах висів величезний замок, який перегороджував прохід і, водночас, розпалював цікавість.

  Урсула рішуче зупинилася перед замком. Черниці обступили  її півколом. Вона хвилювалася, підбираючи потрібний ключ. Руки здригнулися і зв'язка ключів задзвеніла, як дзвіночок, звуком якого прокажені попереджають про наближення. Монахині, напружені до краю, злякано здригнулися. Загальний переляк надав сміливості Урсулі. Зібравшись з духом, вона вставила перший ключ у замкову щілину. Замок не відчинився. Друга та третя спроба привели до такого ж результату. Четвертий ключ здійснив довгоочікуване диво: тихо рипнувши, двері відчинилися, і черниці, поспіхом наступаючи на п'яти одна одній, вступили у напівтемну церкву.

  Увійшовши з залитого сонцем двору у темряву, жінки спочатку не бачили нічого, крім кольорових плям і жовтуватих кіл, що застилали зір. Легкий шум змусив їх повернутись ліворуч, до порталу, який виявився загородженим будовою із соснових дощок та сходів. А над напівкруглою вхідною аркою біснувалися в дикому танці хороводи чортів, здіймалися до стелі язики пекельного полум'я, в яких корчилися засуджені грішники. І суворий ангел з білими крилами, вбраний у темну туніку, підпоясану золотим ремінцем, здіймав над грішниками вогняний меч.