Розділ 11

  Була субота і, як завжди у ці дні, отець Себастьян їхав до монастиря Святої Бригіти.

  Він помітив погоню і вдарив віслюка ногою, змушуючи зупинитися. Сеньор Бедойя був одним із парафіян церкви Сан Мігель, а тому отець Себастьян вважав за потрібне розібратися, що трапилося. Та й незнайомець, який тікав від Бедойї, зацікавив його. За скромним покроєм одягу та доброю якістю тканини священик визначив, що той – заможний городянин, швидше за все – сарагосець. Отець Себастьян страшенно нудьгував у забутому Богом Монте Амарго, а тому з радістю послухав би столичні плітки.

  Сеньор Бедойя теж побачив отця Себастьяна.

  - Сеньор падре! – заволав він. – Покарайте цього негідника, який обдурив мене!

  - Падре, прошу вас, допоможіть мені. Не дозвольте відбутися несправедливості, – заблагав Даніель Аріста, хапаючись за ослячий круп. – Я нічого не вкрав і нікого не обдурив. Справа в тому, що цей здоровенний хлопець з молотком і його безмозкий господар не розуміються на живописі, тому й не змогли гідно оцінити мою картину.

  Сховавшись за спиною священика, Даніель заспокоївся. Тепер між його дорогоцінною шкірою і супротивниками, які якраз підбігли, з’явилася перешкода.

  -  Що трапилося? – похмуро запитав отець Себастьян у сеньора Бедойї, якого відверто недолюблював. У господаря гостинного двору водилися грошики, але його щонедільні пожертвування у церкві Сан Мігель були мізерні.

  - Цей сеньор, який вважає себе художником, вечеряв і ночував у мене, і втік, нічого не заплативши, – поскаржився Бедойя. – Підтверди, Луїсе.

  Луїс тупо мукнув, скорчивши виразну пику. Отець Себастьян скривився:

  - Як я можу бути певним, що він підтверджує твої слова, а не спростовує?

  - Дурень, краще б ти проковтнув цей цвях і проколов собі кишки! – розлютився сеньор Бедойя на робітника. – Чого витріщився? Хапай негідника, поки він знову не втік!

  - Брехня! – обурився Даніель. – Я оплатив вечерю і ночівлю тим, що намалював нову вивіску, про що ми домовилися заздалегідь.

  Луїс, виконуючи наказ сеньора Бедойї, потихеньку обходив віслюка з боку хвоста. Отець Себастьян застережливо підняв руку. Цього жесту виявилося достатньо, щоб утримати робітника на місці.

  - Вивіска коштує дорожче, ніж вечеря та ночівля, – зауважив священик.

  - Він намалював таку гидоту, що йому не те що заплатити – руки треба поламати! – сеньор Бедойя сердито показав Даніелю волохатий кулак.

  Священик запитав:

  - Невже вийшло погано?

  - Зовсім ні! – обурився художник. – Просто цей неписьминний телепень не розуміє нових віянь у живописі.

  - Не слухайте ви його, падре. Цей мерзотник намалював мою дружину зовсім голою і загорнутою в якісь прозорі ганчірки, – Бедойя затремтів у безсилій люті.

  Даніель, зніяковівши, пояснив:

  - Я зобразив сеньору у давньогрецькій туніці, в образі богині Венери.

  - Ось бачите, він ще й знущається! – товстун благаюче склав руки. – Прошу вас, падре, допоможіть мені зловити негідника і віддубасити його так, щоб стало страшно усім художникам – волоцюгам і розпусникам!

  Отець Себастьян пожував тонкими вустами, що означало: священник роздумує, як діяти.

  - Минулої неділі у чаші для церковних пожертв мій сакристан знайшов серед монет дерев'яний гудзик, – промовив він після паузи. – Хтось поскупився перед Господом. Чи не ти, сину мій? Гудзик, схоже, з твого камзола.

  - Не я, падре, присягаюся дівою Марією, – шалено перехрестився товстун, але його щоки помітно почервоніли.

  - Не присягайся марно. Це гріх, – суворо обірвав його отець Себастьян. – І жадібність теж гріх. Чи не забагато для тебе: і вивіску безкоштовно отримати, і за вечерю гроші здерти?

  - Ну що ви, падре... – заговорив сеньор Бедойя, але священник проявив невблаганність.

  - Мовчи. Покажи вивіску. Я хочу на власні очі побачити, що там за непотріб.

  Повертатися на гостинний двір Даніелю не хотілося, хоча присутність священника надавала йому впевненості. Але довелося художнику плентатися слідом за іншими. Зупинившись біля воріт, Даніель навідріз відмовився йти далі. На щастя, отець Себастьян теж не хотів вшанувати своєю присутністю житло сеньора Бедойї.

  - Завітайте на другий поверх. Вивіска там, – даремно запрошував хазяїн.

  Священник, чіпко оглянувши закопчені статуї святих біля входу, відповів:

  - Я зачекаю тут.

  Довелося Луїсу винести горезвісну вивіску надвір. Отець Себастьян довго розглядав її. Так ось які дива ховає під непоказною чорною спідницею дружина сеньора Бедойї! Він сам вінчав їх п'ять років тому. Вогонь у зелених очах жінки вже тоді здавався небезпечним.

  Отець Себастьян, пропускаючи повз вуха сльози та скарги Бедойї, задумливо запитав у художника:

  - Де ти навчився зображати голе тіло? У королівстві Арагон та сусідній Кастилії це не дозволено.

  - В Італії, – відповів Даніель.