Розділ  3

  Урсула провела ніч у горезвісній коморі з мишами. Скорчившись на брудному килимку, вона тремтіла від холоду і страху. Дівчина проплакала до світанку. Вранці її викликали на сімейний суд.

  Батько сидів у згаданому раніше кріслі з сяк-так полагодженою ніжкою. Нахиливши голову і вперши руки в стегна, дон Андрес спідлоба глянув на дочку. А потім заговорив, як йому здавалося – урочисто і переконливо, а насправді – довго і нудно:

  - Ти образила честь сім'ї, вішаючись на шию негідному хлопчиську. І якщо у сімнадцять років ти поводишся як гуляща дівка, то що буде далі? Коли тобі виповниться двадцять, почнеш задирати спідницю перед усіма чоловіками?

  Від образливих слів у дівчини защипало в очах. Урсула підвела голову і хотіла заперечити, але дон Андрес не дозволив їй сказати жодного слова. Благородний ідальго володів громоподібним голосом та набором витончених лайок. Дві переваги, якими він безсоромно користувався, тримаючи у покорі дружину, дочку та нечисленну прислугу. 

  - Ти зганьбила мене. І, якщо залишишся жити в моєму домі, то зганьбиш ще більше. Я не зможу дивитися в обличчя порядним мешканцям нашого міста, якщо стане відомо, що моя донька – повія. А той шмаркач, мабуть, уже хвалиться, розповідаючи про свої пригоди. Шкода, що я відпустив його, коли він був у моїх руках. Але нехай тільки трапиться мені ще раз, я вже йому задам! – батько погрозив кулаком кудись у стіну. – Ганьба змивається кров'ю!

  Урсула сумно подумала, що між першим поцілунком і «гулящою дівкою» існує така ж різниця, як між горою Монкайо, чиї три вершини, покриті снігом, височіли на горизонті, і купкою землі, залишеною кротом. Мабуть, батько та мати в молодості теж пережили чудову історію кохання – разом чи окремо. Нагадати б їм про це! Але, дивлячись на розповнілі постаті та червоні обличчя батьків, вона зрозуміла, що слово «кохання» для них давно стало синонімом слова «ліжко». Їй перехотілося виправдовуватися. Розгорнувши худорляві плечі і піднявши підборіддя, Урсула з викликом подивилася прямо в обличчя батькові. Дон Андрес помітив, як змінилася поведінка доньки, і вгамувався.

  - Що скажеш у своє виправдання? – спитав він майже спокійно.

  - Я ні в чому не винна.

  - Не винна? Тобто, отой мерзенний спокусник силою поцілував тебе?

  Урсула зволікала з відповіддю. Батько пропонував їй зручний вихід зі становища. Треба тільки підтвердити: «Так, він насильно поцілував мене». І тоді гнів дона Андреса зосередиться на Фернандо. Але вчинити так – означало зрадити кохання, яке здавалося Урсулі ціннішим за золото Гранадських королів. У парафіяльній церкві над брамою був намальований ангел з величезними терезами, на яких у день Страшного суду будуть зважені гріхи та чесноти. Так ось: якщо покласти на один бік терезів батька, мати, Андресіто і увесь їхній старовинний замочок з родовим гербом над брамою, напівзруйнованою вежею та двором, де неромантично гелгочуть гуси, а на інший – Фернандо Енрікеса з ласкаво примруженими очима, каштановим волоссям до плечей, солодкозвучною лютнею то неясною обіцянкою щастя, то останній переважить.

  - Все, що я зробила – я зробила за власним бажанням. І якби ви, батьку, не викинули кузена Фернандо з нашого будинку, то все б скінчилося весіллям! – заявила Урсула.

  Дон Андрес де Паділья втратив дар мови, що не часто траплялося з благородним, хоча й не дуже багатим ідальго. Він розгублено переводив погляд то доньку, яка зненацька знахабніла, то на дружину, яка теж застигла від несподіванки. За довгі роки шлюбного життя донья Тереса, суха, в'їдлива жінка, яка невтомно прикликала кари Господні на лінивих служниць, обох дітей і навіть декого з сусідок, жодного разу не наважилася підняти голос на чоловіка. У перший місяць після весілля вона дізналася про зв'язок між поганим характером дона Андреса і силою його кулаків. І, заради збереження душевного спокою і тілесної цілості, привчилася ходити навшпиньках, говорити пошепки і улесливо посміхатися, звертаючись до чоловіка. Зате донья Тереса відігравалася на тих, хто не міг прикрасити її обличчя синцями.

  І справа не лише у кулаках дона Андреса. Важко думати інакше, коли від колиски до могили чуєш: «Дружина хай боїться свого чоловіка», «Жінка нехай мовчки навчається в повній покорі», «Не чоловіка створено для жінки, а жінку для чоловіка». Так навчають священики з амвонів, так матері вчать дочок. Донья Тереса змирилася з долею: жити у тіні чоловіка, покірно зносити його поганий настрій, п'яні витівки, постійні гулянки з дружками і заглядання на гарненьких дівчат. Донья Тереса терпіла, не сміючи суперечити чоловікові. А її власна дочка насмілилась! Та ще й як!

  Дон Андрес довго мовчав, дивлячись на Урсулу. Погляд його видавав розгубленість, дихання стало уривчастим, струмочок поту скотився зі скроні по неголеній щоці. Сеньора, що звикла жити приниженою, вперше побачила чоловіка в такому стані. Це принесло доньї Тересі задоволення, яке вона не змогла вчасно приховати.

  Дон Андрес, помітивши усмішку дружини, розлютився. Донья Тереса спробувала виказати серйозність, але занадто пізно. Гнів глави сімейства тепер впав на неї.

  - А ви чого радієте, моя сеньоро? Це ви винні в тому, що наша дочка перетворилася на гулящу дівку! – заревів дон Андрес на дружину.

  - Та в чому ж я винна? – пробелькотіла вона. – Я завжди вчила її лише добру.

  - Знаю я це ваше "добро". Розбалували дівку. Купували їй нові сукні, дозволяли відлунювати від рукоділля... Прялка давно вкрилася шаром пилу. Водили її до священика, щоб той навчив її читати! А навіщо порядній дівчині вміти читати? Достатньо, щоб знала напам'ять основні молитви. Жіноча наука – церква, кухня та комора.