Розділ  1

  Обличчя молодої черниці годі було роздивитися у напівтемряві, та ще й за решіткою сповідальні.

  Втім, отець Себастьян і не хотів роздивлятися її. Він вмостився зручніше на стільці, склав руки поверх чорної сутани і приготувався слухати її сповідь. Раз на місяць він відвідував монастир Святої Бригіти, який височів на пагорбі, над містечком Монте Амарго, загубленому десь у королівстві Арагонському, у долині ріки Ебро. Сам він був каноніком церкви Сан Мігель у тому ж містечку.

  Сповіді черниць, зазвичай, були нудними та монотонними, як і їхнє життя. Які можуть бути гріхи у жінок, що живуть у монастирських стінах і поділяють свій час на дві частини: «ora et labora» – «молись і працюй»?! Хіба що якась з черниць з’їла більше дозволеного, або прикинулася хворою, щоб відпочити кілька годин у прохолодній келії. Не цікаво. Інша справа – сповідати заможну жінку, у якої і вільного часу більше, і можливостей згрішити теж...   

  Ця черниця була останньою з двадцяти п’яти сестер, які жили в обителі. Треба тільки дослухати до кінця її сповідь, і тоді на отця Себастьяна чекатиме кілька приємних годин, проведених у товаристві аббатиси, матері Леонарди, яка завжди пригощала священника смачним обідом.

  - Починай, – кивнув отець Себастьян.

І черниця заговорила куди пристрасніше, ніж від неї чекалося:

  - Пробачте мені, падре, бо я згрішила.

  Отець Себастьян кивнув, трохи прикривши очі повіками, і промовив:

  - Кажи далі, дочко. Господь Бог – милосердний, він завжди пробачає наші гріхи. Головне, щоб покаяння було щирим.

  Черниця вчепилася смаглявими пальцями у решітку, яка відділяла її від священника.

  - Гріх мій занадто великий. Господь не пробачить мене, – прошепотіла вона у відчаї.

  Отець Себастьян посміхнувся кутиками вуст. «Який там може бути гріх у затворниці? Може, задрімала під час молитви?» – подумав він. 

  - Чи шануєш ти Католицьку Апостольську Церкву, як належить? Чи шануєш Папу Римського, намісника Христового на землі? Не богохульствуєш проти Господа, Діви Марії, святих і блаженних великомучеників? Не лаєшся у церкві поганими словами? – монотонно запитав отець Себастьян.

  Він не любив довгих довірливих розмов. Віддавав перевагу швидкому способу сповіді: точне питання – коротка відповідь.

  Черниця, яку звали сестра Урсула, відповіла "так" на перші два питання, "ні" – на наступні. Сповідь йшла належним шляхом. Отець Себастьян встиг забути схвильоване мурмотіння дівчини про якісь там гріхи, які Господь їй, нібито, не пробачить. Вирішив, що то була екзальтованість, звичайна для жінок, зачинених між мурами монастиря.

  - Чи не побажала ти речей, які належать ближньому твоєму?

  - Ні, – відповіла сестра Урсула і злякано завмерла, бо знала яким буде наступне питання.

  - Чи не впала ти у гріх хіті? – автоматично промовив отець Себастьян і вже приготувався питати далі. Але сталося щось несподіване.

  - Так, я згрішила, – відповіла черниця. – Допоможіть мені, падре. Накладіть на мене заслужене покарання.

  Отець Себастьян аж сіпнувся від несподіванки. Обережно перепитав:

  - Ти згрішила хіттю?! Тут, у монастирі? Як? З ким? Сюди заборонено приходити чоловікам, які не належать до духовного сану. Розповідай, дочко моя, не приховуй нічого. Хто він? Хто цей великий грішник, який наважився спокусити наречену Христову та ще й у стінах дому Господнього? Якщо хочеш врятувати душу від пекельного полум'я, скажи мені ім'я твого коханця. За свій мерзенний злочин він понесе відповідальність перед церковним судом. А тебе переведуть у монастир із суворішим статутом, де ти на самоті будеш замолювати свій гріх, аж поки Господь не прикличе тебе до себе.

  Сестра Урсула безнадійно хитнула головою:

  - З того часу, як я прийняла постриг у монастирі Святої Бригіти, ніякий чоловік не торкався мене.

  - Як же ти згрішила? – отець Себастьян змочив язиком пересохлі від хвилювання губи. Подумав: «Невже це була жінка? Інша черниця?» Він чув, що таке трапляється у жіночих монастирях, та й у чоловічих теж. Але особисто він ще ніколи не зустрічався з подібними випадками.

  Черниця, не помічаючи гидливості, що спотворила обличчя священика, провадила:

  - Мій гріх – уявний. Але від цього він не стає меншим. Сказано у Святому Писанні: «Кожен, хто дивиться на жінку чи чоловіка з пожадливістю, той уже вчинив перелюб у своєму серці». А я думала багато разів. Вночі, коли я не могла заснути, бо моє тіло палало від дивної лихоманки. І вдень, коли навіть під час молитви шалені думки охоплювали мене.

  -  Які думки? Відкрийся мені. З Божою допомогою я допоможу тобі позбутися грішних помислів.

  Сповідник заспокоївся, бо зрозумів, що провина черниці не така велика, як він спочатку уявив. Його голос знову став м'яким і трохи вкрадливим. Сповідь набувала цікавого повороту. Хитрий вогник запалав у очах сорокарічного отця Себастьяна, але священик миттєво загасив його легким рухом повік.

  - Я часто думаю про чоловіка.

  - Якого чоловіка? Ти з ним знайома? Де ти його бачила?

  - Не знаю, – розгубилася черниця. – Про будь-якого. Про чоловіка взагалі. Він приходить до мене іноді уві сні, а іноді – у мріях. Він схожий на мого троюрідного брата, у якого я була колись закохана. Але найчастіше це – плід моєї уяви, незнайомий чоловік, який викликає непереборне бажання кохати.