Монастир

Монастир

Себастьян у задумі протер глиняний стаканчик, плюхнув туди трохи лляної олії, і кімната відразу ж наповнилася знайомим запахом. Майстер любив цей аромат, він віщував роботу. Звично змочивши пензель, Себастьян підчепив трохи фарби, розтер її об старий палетерум і відступив від полотна, ще раз охоплюючи поглядом весь простір. Щось не складалося. Полотно було заповнене кольором, композиція збудована відповідно до всіх канонів, але чогось не вистачало.

Себастьян примружив очі.

Небо, що потемніло біля горизонту. Правий кут кармелі ще білий, але лівий - вже занурюється у вечірній фіолет. Над великими воротами не так читається, як зчитується текст «Moniales Ordinis Carmelitarum» і вгадуються три шестикутні зірки.

На передньому плані сидить дуже молода черниця з потупленим поглядом. Складки її одягу створюють відчуття тільки-но завершеного руху, немов юна діва лише на мить опустилася відпочити. У складених на колінах руках помітний акуратний букетик із маргариток. Пальці довгі, гарні, він працював над ними майже тиждень.

Чого ж бракує? Себастьян зовсім прикрив повіки. Можливо, роботі не вистачає інтриги, чи вона відчувається надмірно пасторальною? Крім того, схоже, трохи провисає правий нижній кут, зорово правило третин здається порушеним.

Для написання обличчя художник використовував академічну карнацію, але в цьому освітленні овал сприймався трохи світліше, ніж хотілося б. Себастьян видихнув, узяв у ліву руку муштабель і почав працювати. Трохи затемнив валер чола й носа і, задовольнившись результатом, перевів погляд на кущ у правому кутку. І раптом зрозумів, що йому потрібне. Мазок за мазком він проявив у цьому місці пастушка, що ховається за листям і потай спостерігає за черницею. Темні відтінки одягу врівноважили картину і гармонія стала трохи ближчою. Народився туманний натяк на інтригу.

...Коли за кілька годин Себастьян відкинувся на табуреті, виявилося, що настав вечір.

***

Ранок увірвався до приміщення разом із шаленим Анрі. Приятель, як завжди, проігнорував спроби слуги повідомити, що господар спочиває, і у властивій йому манері загорлав із самого порога.

- З першим снігом, соня!

З Анрі Себастьян був знайомий майже 30 років, тобто, вважай, все свідоме життя, тому товаришу багато прощалося. Себастьян розплющив одне око, невдоволено скривився і зібрався було натягнути на потилицю ковдру, проте Анрі так різко замовк і зупинився, дивлячись кудись на підлогу, що художник підняв голову, а потім і зовсім сів у ліжку.

- Що це?! Знову? - Анрі нахилився і підняв з підлоги пелюсток.

- Не може бути! Напевно, вітром занесло, - Себастьяну ніколи не подобалася пристрасть Анрі до окультизму і виявлення містики там, де її не повинно бути, але іноді ігнорувати його зауваження було неможливо.

Приятель кинув погляд на зачинені вікна і знизав плечима.

– Яким таким вітром? І взагалі, листопад на подвір'ї! - обвівши кімнату, Анрі зробив два кроки до картини і схилився, підсліпувато розглядаючи деталі.

- А, ну зрозуміло…

Себастьян тяжко зітхнув. Любитель масонів, теорій змови і всякого містицизму, Анрі неодноразово заводив розмову про те, що кожен творець — певною мірою деміург, здатний проводити реальність, залежно з його можливостей. Певні події минулих років дозволили йому припустити, що нагородою чи покаранням для Себастьяна стало вміння малювати лише правдиві картини. Анрі був переконаний і наполегливо намагався запевнити в цьому Себастьяна: все, що в мальовничих роботах художника не відповідало істині, потім як би «випадало» з написаного олією світу до цього. Відвалювалося від тієї реальності, як нежиттєздатне та хибне, у поточну. Як, наприклад, нинішня пелюстка. Одного разу, швидше за все, жартома, приятель запропонував Себастьяну зобразити на картині мішечок із золотими монетами в квартирі бідняка, припускаючи, що незабаром той опиниться на підлозі у майстра.

- Я тобі вже казав, - Анрі мало не уткнувшись носом у мазки, дослідив картину, - твої роботи надто реалістичні, прагнення до історичної достовірності надмірне, а символізм надто конкретний.

- Що ти маєш на увазі?

Себастьян спустив ноги на підлогу, крижаними половицями пройшов до мольберта, це допомогло йому остаточно прокинутися. Взяв з пальців Анрі скукожений лист, поклав на долоню і підніс до очей. Безумовно, квіткова пелюстка.

- Маргаритки. Ти ж намалював їх, щоб позначити, чистоту, невинність і цноту монашки, так? До речі, я приніс тобі роботу шановного Рауля Шонте про той історичний період, як ти просив, - Анрі поколупатися у своїй безрозмірній шкіряній сумці і вилучив звідти фоліант, - ну, вибач, вибач, з невеликою затримкою.

- Угу, півторамісячної. Я вже практично закінчив картину. Довелося відштовхуватися від описів Герула з «Історії церков земель Малійських», які часто грішать вигадками і подіями, створеними уявою автора. То до чого тут символізм? - Себастьян поклав книгу на стіл і почав натягувати на ноги панчохи.

- Коли я був у тебе минулого разу, цього юнака тут не було. Це ж так? – Анрі ткнув пальцем у пастушка.

– Ну.

- Думаю, вона подарувала йому поцілунок, - Анрі махнув долонею на черницю.